— Роббі, — сказав він глухим голосом, — чого тобі треба тут, серед загиблих? Тобі тут немає чого робити! Іди собі геть! Рятуй себе — ще не пізно!
Я глянув на Ленца, той підморгнув мені.
— Фердінанд — на висоті! Уже два дні як пропиває тут одну небіжчицю… Продав портрет і гроші зараз же отримав…
Фердінанд Грау був художник. Та проте він давно вмер би з голоду, коли б не спеціалізувався на одній справі — по фотографії він чудово малював життєвірні портрети померлих. Замовляли їх шанобливі родичі. З цього він і жив та й непогано жив. А його прекрасні пейзажі ніхто не купував. Через те його розмова завше мала дещо песимістичний присмак.
— На цей раз це був шинкар, Роббі, — розповідав Грау, — шинкар та його тітка, померла в маринаді з оцтом та олією; вона лишила йому спадщину… — Він здригнувся всім тілом: -Аж моторошно!
— Слухай-но, Фердінанде, — втрутився Ленц, — не слід би тобі вживати таких різких виразів. Адже ти сам заробляєш на одній з найпрекрасніших людських властивостей — на шануванні ближніх.
— Дурниці, — відповів Грау, — я заробляю на усвідомленні людьми своєї провини. Шанування — це ж не що інше, як усвідомлення своєї провини. Хочуть люди виправдатись за те, що вони любенькому небіжчику накоїли та напобажали за все його життя…
Череп його палав, Грау повільно провів по ньому рукою.
— Ось подумай собі, скільки разів отой мій шинкар накликав своїй тітці смерть, а тепер звелів намалювати її найвитонченішими фарбами та й повісив собі над диваном. Такою вона йому більш до вподоби. Шанування! Мало хороших властивостей у людини; та й про них вона згадує тільки тоді, коли вже запізно. Тоді її зворушує думка: яким же ж я міг бути благородним… Отож вважатиму себе за доброчесну людину… Доброчесність, доброта, благородство, — він махнув своєю могутньою лапою, — всіх цих властивостей люди щиро бажають іншим, щоб їх легше обдурити…
Ленц усміхнувся.
— Ти підриваєш основи людського суспільства, Фердінанде!
— Основи людського суспільства — це жадоба, страх і корупція, — відрізав Грау. — Людина — зла, але любить добро, коли його чинить хтось інший.
Він простяг до Ленца руку з бокалом.
— А тепер налий мені та не базікай цілісінький вечір — дай іще комусь слово сказати.
Я переліз через диван до Кестера. Мені раптом щось спало на думку.
— Отто, зроби-но мені послугу — дай мені завтра на вечір кадилака.
Браумюллер припинив надто уважний розгляд фотографії якоїсь дуже легко одягненої креолки-танцюристки.
— А ти вже вмієш робити повороти? — спитав він. — Я досі думав, що ти вмієш їхати тільки по прямій та ще коли хтось за тебе тримає руля.
— Заспокойся, Тео, — відповів я, — з тебе ми на перегонах шостого зробимо котлету! Браумюллер заквоктав од сміху.
— Ну то як же ж, Отто? — наполягав я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Три Товариші» автора Еріх Марія Ремарк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „V“ на сторінці 7. Приємного читання.