Розділ «Четверта ніч Каравалу»

Свій вибір вона вже зробила. Зробила, перш ніж вибігти з крамниці із Джуліаном. Вона не знала, коли саме це сталося, проте шлюб за домовленістю з чоловіком, якого вона знала лише з листів, більше не був для неї бажаним. Нарешті Скарлет зрозуміла, про що говорила Телла, стверджуючи, що існує щось більше за безпеку.

Вона дивилась, як Джуліан робить ще один сильний гребок. Небо обплело павутиння блискавиць. До зустрічі з ним вона була певна, що стане щасливою, коли вийде за людину, котра піклуватиметься про неї. Джуліан змусив її жадати більшого.

Вона пригадала, як вважала, що закохатись у нього — все одно що здійснити політ у нічний морок. Але зараз це почуття вона могла хіба порівняти із зоряним небом, встеленим вічними сузір’ями — дороговказами у суцільній пітьмі.

— Ягідко, ти чула, що я тобі сказав?

Скарлет перевела погляд на змоклого до рубця хлопця.

— Що?

— Нам треба вилазити з човна, — крикнув Джуліан у зливу. Човен ударився об темний причал.

— Де ми?

— Біля Проклятого замку.

— Ні, — нитки фіолетової паніки знову обплели Скарлет. Найджел вже попереджав її, що Телли у замку нема. — Нам треба продовжувати пошук сестри. Я помилилась із ґудзиками, проте має бути...

— Ми не можемо зоставатись у човні, — пояснив їй Джуліан. — Нас уб’є блискавкою, — поки він говорив, небо розтинало дедалі більше срібних блискавок.

— А як батько нас випередить?

— Ти знаєш, де саме її слід шукати?

Не почувши відповіді, Джуліан схопив Скарлет за руку й витягнув на ледь освітлений хиткий причал. Єдиним джерелом світла були величезні піщані годинники та червоні намистини, що змішувались всередині. Мабуть Айко мала рацію, коли казала, що дощ змиває усі чари. Проклятий замок більше не сяяв. Із золотого він став сірим. У внутрішньому дворику вітер гуляв по порожніх наметах, шум тканини заступив енергійну музику, що лунала кілька ночей тому.

— Треба десь обсохнути, — сказав Джуліан.

— Я б не губила з поля зору човен, — Скарлет зіщулилась під найближчою аркою, звідки видно було причал й усіх, хто прибував. — Щойно дощ ущухне, нам треба продовжувати пошук.

Джуліан відповів не одразу.

— Гадаю гра, чи принаймні твоя частина, повинна була б закінчись. Мені не слід було тебе сюди привозити. Я можу відвезти тебе у безпечне місце. Подалі від острова.

— Ні! — урвала його Скарлет. — Я не поїду звідси без сестри. Після того, що я щойно скоїла, батько ще більше лютуватиме. А коли знайде Теллу раніше за нас, то тоді їй буде непереливки.

— А як же ти? Принесеш себе в жертву? Вийдеш заміж за Ніколаса Д’Арсі?