Розділ «Четверта ніч Каравалу»

Скільки ж було всього, що їй хотілось розповісти! Вона боялася, що як промовить прощальні слова, він припинить боротьбу за життя. — Ти не можеш мене покинути. Ти казав, що допоможеш мені здобути перемогу!

— Я збрехав, — Джуліан заплющив очі. — Я...

— Джуліане! — скрикнула Скарлет, ще дужче затискаючи його рану, та кров уже просочилась крізь каптур, забарвивши її руки. — Мені байдуже, що ти збрехав. Якщо ти не помреш, я все пробачу.

Здавалося, Джуліан вже не чув її.

— Джуліане, будь ласка, продовжуй боротись. Ти боровся зі мною всю гру, не зупиняйся, благаю!

Він повільно підняв повіки. Якусь мить задавалось, він повертався до неї.

— Я збрехав про рану на голові, — ледь мовив він. — Я хотів повернути тобі сережки. Але чоловік виявився дужчим, ніж мені здавалось... Мені було трохи непереливки. Хоча вираз твого обличчя, був того вартий, — тінь усмішки майнула на його губах. — Мені слід було триматися подалі від тебе... Та я хотів, аби ти перемогла... Я хотів...

Джуліанова голова захилилась назад. Скарлет відчула, як востаннє опустилися його груди.

— Джуліане! Джуліане! Джуліане! — вона притиснула руки до його серця, та воно мовчало.

Не знала, скільки разів повторила його ім’я. Вона промовляла його, як молитву. Як благання. Як шепіт. Як прощання.

34

осі Скарлет ніколи не хотілося спинити час, щоб він рухався настільки повільно, щоб один удар серця тривав рік, а подих усе життя, а дотик ніколи не закінчувався.

Зазвичай їй хотілось протилежного, щоб час плинув швидше, біг вперед, аби вона втекла від болю сьогоднішнього і потрапила до нової, чистої миті.

Але Скарлет знала, що наступна мить не принесе ані полегшення, ані світлої надії для Джуліана.

Сльози полились ще дужче, коли вона відчула смерть Джуліана. М’язи втрачали пружність. Тіло ставало холодним. Шкіра без вороття набула сірого відтінку.

Вона знала, що Легенда за нею спостерігає, отримуючи хворобливе задоволення від її болю. Але частина її не могла відпустити Джуліана, ніби він якимось дивом знову почне дихати, а серце заб’ється. Чула, що емоції та бажання, сповнені магією, можуть здійснювати бажання. Та чи не надто сильним було її бажання, чи все це було неправдою, вона не знала.

Чи, можливо, вона не про те думала.

Віра — дуже сильна річ, це майже чудесна магія. Її важко впіймати і ще важче утримати, але вона не потребує чогось нереального. Скарлет майже нічого не мала, це «майже» — кілька рядків, що зринули в її пам’яті, та саме вони могли стати рятівними.

Скарлет на якусь мить забула про бажання. Але якщо вона знайде Теллу першою і загадає життя Джуліана, ця історія врешті-решт матиме щасливий кінець. Те, що усе може знову бути добре, здавалось таким само нереальним, як бажання, та більше їй не було у що вірити.

Вона підвела очі, щоб знову запитати, де її сестра, але зрозуміла, що Легенда зник. Він лишив лише Джуліанів кишеньковий годинник та свій оксамитовий циліндр, під яким був лист.