Розділ «Перша ніч Каравалу»

— О, значить, ви пам’ятаєте моє ім’я. Отже, мною не скористались заради ліжка, — голос лунав дзвінко. Гості за сусідніми столиками поглянули на Скарлет. Хто з відразою, а хто й хтиво. Один чоловік навіть облизав губи. У гурті юнаків показували непристойні жести.

Блондинка пирхнула:

— То це про цю дівчину ти розповідав? А я гадала, що вона гарніша.

— Я був п’яний, — відказав Данте.

Щоки Скарлет залила барва, набагато червоніша за звичайний рум’янець сорому. Навіть коли Джуліан і брехун, однак щодо справжньої суті Данте він не помилився.

Скарлет хотіла відповісти Данте й дівчині, але їй стисло горло, а в грудях забракло повітря. Чоловіки за сусідніми столиками й досі позирали скоса, а от стрічки на сукні починали тьмяніти й набувати чорної барви.

Треба якомога швидше полишити це місце.

Скарлет розвернулась, мерщій вибігла з таверни і чула лиш шлейф пересудів за собою. Чорна барва скрапувала зі стрічок, заплямовуючи білу сукню. Сльози лились із очей. Вона відчувала палкий гнів і сором.

Оце таке їй покарання за обман. І що вона собі думала, торкаючись так до чоловіка? Назвавши його «любим»? Вона ж бо гадала, що Данте був Джуліаном, та чи від цього легше?

Пустоголовий Джуліан.

Вона б ніколи ні про що з ним не домовлялась. Вона хотіла злитись на Данте, але саме Джуліан заварив цю кашу. Вона насторожено відчинила двері кімнати, таки сподіваючись побачити його на велетенському білому ліжку: темноволоса голова на одній подушці, ноги — на іншій. У кімнаті й досі відчувається його присутність: прохолодний вітерець, лукаві посмішки, вульгарні брехні. Та моряка не було.

Полум’я тихо потріскувало. Ліжко було устелене незайманими перинами. Він дотримався слова і не лягав на ліжко цієї ночі.

Або так і не повернувся з Проклятого Замку.

17

карлет не снився Легенда. Сон не йшов, бо щоразу, як Скарлет заплющувала очі, перед нею звивались коридори під Проклятим Замком, мерехтіли ліхтарі й лунали крики.

Все зникало, щойно дівчина розплющувала очі. Та не встигала вона зімкнути повіки, як усе знову поверталось. Скарлет намагалася себе заспокоїти, мовляв, це лишень її бурхлива уява: тіні, звуки криків, кроки, скрип.

Аж в кімнаті й справді почула дивний звук.

Скарлет обережно підвелась. Згасаюче полум’я шипіло, відкидаючи рідкі пуски світла на стіни. Це не полум’я тріщить. Звук пролунав знову. Ще один скрип. Потаємні двері до її кімнати розчинились, і увійшов Джуліан.

— Привіт, ягідко.

— Що ти... — Скарлет не змогла завершити питання. Навіть у напівтемряві було видно — щось не так. Нерівна хода. Нахил голови. Прикрившись простирадлом, Скарлет миттю підскочила з ліжка. — Що сталося?