Розділ «Перша ніч Каравалу»

— Мої парфуми лише привідкрили тобі очі, щоб ти мала змогу побачити, що тут може тобі знадобитися.

Скарлет крутила у долонях невеличку пляшечку, яка виявилася доволі важкою. Вона навіть подумала, що навіть вага цього предмета у її кишені чудово заспокоюватиме.

— Скільки мені це коштуватиме?

— Тобі? — жінка пильно поглянула на Скарлет, яка зіщулилась і явно не хотіла стояти спиною до виходу з намету. — Розкажи мені про свій найбільший страх.

Скарлет вагалась. Джуліан вже попереджав її не розкривати першому-ліпшому таємниці. А ще казав, що виграти і знайти сестру можна лиш ставши безжальним. Це зілля могло додати їй цього почуття, саме тому — хоч це й не було єдиною причиною — Скарлет випалила одним духом:

— Марселло Драґна.

З іменем до намету увірвався різкий запах анісу, лаванди та ще чогось, подібного на запах гнилих слив. Скарлет швидко озирнула намет, аби упевнитися, що біля входу не стоїть батько.

— Цей еліксир можна використовувати лише раз і для однієї особи, — попередила жінка. — Ефект триває не більше двох годин.

— Дякую, — щойно слова злетіли з уст Скарлет, як їй здалось, що в сусідньому наметі стоїть Джуліан. Пляма чорного волосся й скрадливі рухи. Вона могла заприсягнутися, що він дивився просто на неї, а потім взяв і розвернувся.

Скарлет вибігла слідом, кинувшись до затіненої частини подвір’я, вільної від кольорових павільйонів. Але Джуліан зник. Він прошмигнув під арку ліворуч од неї.

— Джуліане! — Скарлет пробігла під тією ж темною аркою й продовжила шлях вузькою доріжкою, що вела до похмурого саду. Але й тут, ніде не мелькала темна Джуліанова шевелюра — самі лиш потріскані скульптури. Ніщо не ворушилось на тлі вмираючих рослин. Він просто зник, як зникли всі барви у саду, тепер уже померхлому й понурому.

Скарлет намагалась знайти ще одну арку, якою б міг скористатись Джуліан аби вийти, але невеличкий парк закінчувався старим фонтаном, що плювався коричневими бульбашками у брудний басейн з кількома монетками та скляним ґудзиком — Скарлет ще в житті своєму не бачила такого сумного місця.

Усе виглядало абсурдно: і Джуліанове зникнення, і те, що цей занедбаний клаптик землі конав посеред пишного обійстя. Тут навіть повітря було затхле — смердюче і застояне.

Жалюгідний фонтан навіяв Скарлет відчуття невимовної туги, перетворюючи її зневіру на страхітливу жовту безпорадність, що виїдала всі фарби життя. Невже те саме сталося і з рослинами? Скарлет відома безжалісна сила безпорадності. Коли б не її прагнення будь-що захистити сестру, вона вже б давно опустила руки.

А може, це вже давно слід було зробити? Любов до Телли переважно була джерелом постійного болю. Хоч Скарлет і намагалася про неї дбати, це ніколи б не заповнило порожнечу від зникнення матері. Та й Скарлет не відчувала любові Телли у відповідь. Якби це справді було так, сестра б нізащо не затягнула її у цю жалюгідну гру. Телла ніколи не була розсудливою. Завжди зоставалась егоїстичною й відчайдушною та...

Ні! Скарлет захитала головою й глибоко вдихнула. Жодна з цих думок не була правдою. Вона любила Теллу понад усе на світі. І понад усе вона прагла знайти сестру.

«Це все фонтан», — зрозуміла Скарлет. Цей відчай навівав чарівний фонтан, аби люди тут не затримувалися надто довго.

Цей сад щось таїть.

Можливо, тому Найджел порадив їй іти за Джуліаном та його чорним серцем. Знав, що її приведе саме сюди, саме тут має бути третя підказка.

Скарлет стукнула чобітком об сірий камінь, коли підійшла до місця, де лежав ґудзик. Це вже вдруге за ніч вона бачить ґудзик — він є частиною підказки. Скарлет взяла палицю, щоб витягнути його з фонтана.