Розділ «Перша ніч Каравалу»

— Хто...— не встигла Скарлет доказати, як двері захряснулися перед нею і зникла дівчина з червоними губами, зникли крики. Та поки вона піднімалася вгору, крики не йшли з її голови, як не йде волога з землі у пахмурну днину.

То кричав не Джуліан. Чи то так вона себе заспокоювала, повертаючись на човні до «Кришталевої Змії»?

Скарлет те й діло намагалася запевнити сама себе, що це лишень гра. Але ця її частина з божевіллям надто вже скидалася на реальність.

Скарлет ніяк не могла вгамувати тривожних думок. А що як жінка у сірому справді несповна розуму? Тоді чому вона стала такою? А може, вона нормальна, просто актриса і чудово справляється зі своєю роллю. Але тоді людина, котра побачить таке і справді має всі шанси збожеволіти.

Скарлет думками повернулася до Телли. А що як її зв’язали, й вона теж десь кричить? Ні. Від таких думок точно можна збожеволіти. Легенда, скоріш за все, виділив їй розкішні апартаменти; Скарлет навіть на мить уявила, як Телла дає розпорядження слугам і смакує полуницю, посилану рожевим цукром. Джуліан же сам говорив, що Легенда неймовірно ґречний зі своїми гостями.

У таверні Скарлет сподівалася знайти Джуліана, який знову з неї глузуватиме: що побігла за хлопцем, якого сплутала з ним, що засиділась у наметі Найджела. Вона переконувала себе, що морякові просто набридло чекати на неї, що він знудьгувався і пішов геть. Вона не залишила його страждати у тому страшному тунелі. Що побігла за іншим темнокосим юнаком до саду, а слова Найджела — ще один фортель гри. Скарлет була майже впевнена у тому, поки поверталася до «Кришталевої Змії». Майже.

Люду у таверні було набагато більше, ніж минулої ночі. Пахло сміхом та вихваляннями, заправленими солодким елем. Десь половина скляних столиків була забита жінками з розкуйовдженим волоссям і червонощокими чоловіками, які вихвалялись своїми знахідками, чи жалілись на їх відсутність.

На превелику втіху Скарлет, до неї долинула розповідь сивої жінки з Теллиної кімнати, як її обдурив чоловік, що продав нібито чарівні дверні ручки.

— Ми взяли ручку, — вона вела, — притулили її до дверей, але не відбулося.

— А все тому, що це лише гра, — відповів чоловік з темною бородою.

— Тут магії зась.

— Ой, не думаю...

Скарлет думала ще трохи постояти і підслухати, щоби більше довідатися. Тепер їй дійсно здавалось, що гра дедалі більше змішується з реальністю, але раптом помітила молодика в кутку. Темне, неслухняне волосся, міцні плечі, впевнені рухи. Джуліан.

Скарлет відлягло від серця. З ним усе гаразд! Ніяких тортур. Пречудовий вигляд. Хоч і сидів він до неї спиною, з нахилу голови та підборіддя вона здогадалася, що він залицяється до дівчини з сусіднього столика.

Здиміло враз те полегшення. Коли їй навіть не дозволялося перекинутися кількома словами з чоловіками через їхні удавані заручини, то вона не дозволить Джуліанові стріляти очима якійсь розбещеній дівасі у таверні. А надто коли ця діваха — вагітна білявка, котра дременула з речами Скарлет. До речі, вже й не вагітна — ліф сукні був гладеньким та пласким — жодного натяку на округлість.

Скарлет аж скипіла всередині. Вона підійшла ближче, поклала руку на плече Джуліана і мовила:

— Любий, а хто ця... — слова обірвались, коли Джуліан обернувся.

— Ой, пробачте, — вона мала здогадатися! Він був одягнутий у чорне. — Я думала, ви...

— Ваш наречений? — уїдливо натякнув Данте.

— Данте.