Розділ 10

— Дай йому, — владно кивнув Фріпп Молодший, — якоїсь страви, господарю! А нам оковитої!

Дід стягнув з голови велику хутряну шапку й достойно розточив навколо себе сморід.

— Хай вам дяки буде, милостиве панство, — промовив. — Ниньки ж вігілія Саовіну, свято. У свято нікого не годися гнати, абички на дошшику мокнув і мерз. У свято частувати годися…

— Правда, — луснув себе по лобі Ріспат Ля Пуен. — Тож нині канун Саовіну! Кінець жовтня!

— Ніч чарів. — Дід сьорбнув принесеної йому водянистої юшки. — Ніч духів і страхів!

— Ого! — сказав Йуз Янновітц. — Дідок, бачте, зара’ нас старцівськими своїми оповістками застрахає!

— А хай страхає, — позіхнув Деде Варгас. — Усе краще за нудьгу!

— Саовін, — повторив сонний Кипріан Фріпп Молодший. — Уже п’ять тижнів після Говорогу. І вже два тижні, як тута ми сидимо. Два биті тижні! Саовін, ха!

— Ніч дзвонів. — Дідуган облизав ложку, пальцем щось намацав на денці миски і з’їв те щось. — Ніч страхів і чарів!

— А чи я не казав? — вишкірив зуби Йуз Янновітц. — Буде старцівська погаданка!

Дід випростався, почухався і чхнув.

— Вігілія Саовіну, — почав натхненно, — то остання нічка перед настанням новини листопадової, є то в ельфів остання нічка старого року. Гди новий день настане, то вже в ельфів рік новий. Тоді в ельфів звичай є, аби у ніч Саовіну всі вогні у домі й хазяйстві єдиною смоляною скіпкою палити, а решту скіпки заховати добряче, аж до травня, і тою ж самою вогонь Беллетейну рознести: отоді, мовляв, буде везти та шшастити. Тако не єдні ельфи, наші також так деякі чинять. Аби від духів злих схоронитися…

— Духів! — пирхнув Йуз. — Ви тільки послухайте, що ото там той дурбецл гадає!

— То ніч Саовіну! — заявив дід урочистим голосом. — У ніч таку духи по землі ходють! Духи мертвих у вікна стукотять: пустіть нас, стогнуть, впустіть. Тоді тре’ їм меду дати й каші і все те оковитою покропити…

— Оковитою то я волію самому собі горло кропити, — зареготав Ріспат Ля Пуан. — А твої, старий, духи можуть мене ось куди поцілувати!

— Йой, милостивцю, не жартуйте з духів, бо вони почують, а мстиві вони — шшо страх! Нині вігілія Саовіну, ніч страхів і чарів! Прислухайтеся: чуєте, як навколо шурхотить шшось і стукає? То мертві приходять із засвітів, влізти у доми хочуть, аби при вогні погрітися і наїстися ситно. Там по оголених полях і лісах безлистих вітер гуляє та мороз, духи бідні мерзнуть, до домів тягнуться, де вогонь і тепло. Тоді тре’ не забути їм їдла виставити у мисці за поріг або на гумно десь, бо як змори тама нічогенько не знайдуть, опівночі самі до оселі увійдуть, аби там шшось пошукати…

— Цур їм та пек! — голосно прошепотіла одна зі служниць і відразу пискнула, бо Фріпп вщипнув її за задок.

— Непогана оповістка! — сказав. — Але до доброї довго їй ще! Налийте, господарю, старому кухоль гарячого пива, може, він і добру тоді розповість! Добру оповістку про духів, хлопці, по тому можна впізнати, що дівкам заслуханим тоді хоч вставляй — все ’дно не помітять!

Чоловіки зареготали, пролунав писк обох дівчат, у яких перевіряли ступінь заслуханості. Дід тягнув гаряче пиво, голосно сьорбаючи й відригаючи.

— От тільки ти тут не упийся і не засни! — грізно застеріг Деде Варгас. — Ми тебе задарма не поїмо! Байки кажи, співай, на волинці грай! Весело має бути!