Розділ 4

Ґеральт, відпихаючи Цірі, широко хльоснув її мечем через груди. Кров бризнула на обличчя і вбрання дівчинки, червоні цяточки заплямували білі пелюстки троянди.

— Aelirenn… — несамовито простогнала ельфійка, сповзаючи навколішки.

Перш ніж вона впала обличчям уперед, зуміла крикнути ще раз. Голосно, протягло, розпачливо.

— Шерравеееед!!!

Реальність повернулася так само раптово, як була раптово зникла. Крізь одноманітний глухий шум, що заповнював вуха, Цірі почала чути голоси. Крізь мокру й розпливчасту завісу сліз почала бачити живих і мертвих.

— Цірі, — прошепотів Ґеральт, сидячи біля неї навколішках. — Прокинься.

— Битва… — застогнала вона, сідаючи. — Ґеральте, що…

— Уже все. Дякуючи війську з Бан Ґлеана, яке прийшло нам на допомогу.

— Ти не був… — прошепотіла вона, заплющуючи очі. — Ти не був нейтральним…

— Не був. Але ти жива. Трісс живе.

— Що з нею?

— Вдарилася головою, випавши з фургона, який Ярпен намагався зберегти. Але вже прийшла до тями. Лікує поранених.

Цірі роззирнулася. Серед диму фургонів, що догоряли, миготіли фігури озброєних. А навколо лежали скрині й діжки. Частину з них було розбито, а вантаж — розсипано. Було це звичайне сіре польове каміння. Дівчинка дивилася на нього здивовано.

— Допомога для Демавенда з Едірна, — заскреготів зубами Ярпен Зігрін, який стояв поряд. — Допомога секретна й надзвичайно важлива. Конвой спеціального призначення!

— Це була пастка?

Ґном розвернувся і глянув на неї, на Ґеральта. Потім знову подивився на розсипане з бочок каміння, сплюнув.

— Так, — підтвердив. — Пастка.

— На Білок?

— Ні.

Убитих поклали рівними рядами. Лежали вони поруч, нерозділені — ельфи, люди й ґноми. Був серед них Яннік Брасс. Була темноволоса ельфійка у високих чоботах. І ґном із чорною, блискучою від загуслої крові бородою, заплетеною в кіски. А поряд…