Розділ 7

Вони присіли удвох на підлозі, притримуючи руками й колінами жорсткий аркуш, який уперто намагався знову згорнутися у рулон. Цірі притиснула нарешті одну зі сторін ніжкою стільця, а Ярре притиснув другу важкою книжкою, що звалася «Життя й учинки великого короля Радовіта».

— Гм-м… Але ж невиразна та мапа! Зовсім не можу з тим визначитися… Де ми? Де Елландер?

— Тут, — вказав він пальцем. — Тут Темерія, оцей шматок. Тут Визіма, столиця нашого короля Фольтеста. Тут, у долині Понтера лежить князівство Елландер. А отут… Тут наш храм.

— А це що за озеро? Тут у нас немає жодних озер.

— Це не озеро. Це пляма від чорнила…

— Ага. А тут… Тут — Цінтра. Так?

— Так. На південь від Заріччя і Соддену. Туди, оно, тече ріка Яруга, що впадає у море власне в Цінтрі. Той край, не знаю, чи знаєш, зараз під пануванням нільфгардців…

— Знаю, — відрізала вона, стискаючи кулаки. — Дуже добре знаю. А де отой весь Нільфгард? Не бачу тут такої країни. Не умістився він на цій твоїй мапі, чи що? Дай більшу!

— Гм-м… — Ярре почухав бородавку на підборідді. — Таких мап немає… Але я знаю, що Нільфгард десь далі, у південному напрямку… О, більш-менш сюди. Мабуть.

— Аж так далеко? — здивувалася Цірі, дивлячись на місце на підлозі, на яке він вказав. — Аж звідти вони прийшли? А дорогою здобули інші країни?

— Так, це правда. Вони підкорили Метінну, Маехт, Назаїр, Еббінґ, усі королівства на південь від гір Амелл. Королівства ті, як і Цінтру й Верхній Содден, нільфгардці називають зараз провінціями. Але Нижній Содден, Верден і Брюґґе їм не вдалося завоювати. Тут, над Яругою, війська Чотирьох Королівств затримали їх, перемігши в битві…

— Знаю, вчила те на історії. — Цірі ляснула по карті розкритою долонею. — Ну, Ярре, кажи про війну. Ми сидимо навколішки на політичній географії. Роби висновки, через аналогії чи через що захочеш. Я уся — слух.

Хлопець відкашлявся, почервонів, після чого взявся тлумачити, вказуючи на відповідні райони мапи кінчиком гусячого пера.

— Зараз кордоном між нами й захопленим Нільфгардом Півднем є, як бачиш, річка Яруґа. Це перешкода практично неподоланна. Вона майже ніколи не замерзає, а в дощову пору може нести стільки води, що річище її більше милі завширшки. На довгому відрізку, от тут, вона тече між урвистими, недоступними берегами, серед скель Магакаму…

— Країни ґномів і гномів?

— Так. А потім Яругу можна форсувати тільки тут, у нижній течії, у Соддені, і тут, у середній її частині, у долині Дол Анґра…

— І, власне, в Дол Анґра був той інци… інцидент?

— Зачекай. Я тобі, власне, тлумачу, що річку Яругу жодна армія зараз форсувати не в змозі. Обидві доступні долини, ті, якими з давнини марширували армії, мають сильні гарнізони й захист, як у нас, так і в Нільфгарді. Глянь на мапу. Дивися, скільки тут фортець. Зауваж, отут Верден, отут Брюґґе, тут острови Скелліґе…

— А тут, що тут? Оця велика біла пляма?

Ярре присунувся ближче, вона відчула тепло його коліна.