Розділ 7

— Немає про що говорити. Не буде ніякої війни. Це все чутки.

— Ага, — пирхнула вона. — І князь розсилає виклики на війну виключно як жартики? Військо від нудьги марширує дорогами? Не крути, Ярре. Ти буваєш у містечку й у замку, ти напевно щось знаєш!

— Чому ти не запитаєш про те в пані Йеннефер?

— Пані Йеннефер має важливіші справи, — пхикнула Цірі, але відразу схаменулася, мило посміхнулася і затріпотіла віями. — Ох, Ярре, скажи мені, прошу! Ти такий мудрий! Умієш говорити так красиво й учено, я могла б тебе годинами слухати! Прошу, Ярре!

Хлопець почервонів, а погляд його став масним і розосередженим. Цірі крадькома зітхнула.

— Гм-м… — Ярре потоптався на місці, непевно поворушив руками, мабуть, не знаючи, що з ними робити. — Що я можу тобі сказати? Авжеж, люди в місті пліткують, вони збуджені подіями в Дол Анґра… Але війни не буде. Напевне. Можеш мені вірити.

— Певне, що можу, — пирхнула вона. — Але я воліла би знати, на що спирається та твоя упевненість. У раді князя, як я знаю, ти не засідаєш. А якщо вчора зробили тебе воєводою, то похвалися. Я тебе привітаю.

— Я вивчаю історичні трактати, — почервонів Ярре, — а з них можна довідатися більше, ніж якби я сидів у раді. Читав я «Історію воєн», написану фельдмаршалом Пелліграмом, «Стратегію» герцога де Руйтера, «Переваги реданських елеарів[17]» Бронібора… А в теперішній політичній ситуації я розуміюся настільки, щоб зуміти робити висновки через аналогії. Ти знаєш, що таке аналогія?

— Авжеж, — збрехала Цірі, висмикуючи стебло трави з пряжки чобота.

— Якщо історію колишніх воєн, — хлопець задивився на стелю, — накласти на теперішню політичну географію, можна легко оцінити, що дрібні прикордонні інциденти, як отой у Дол Анґра, випадкові й незначні. Ти ж, як адептка магії, розбираєшся у політичній географії?

Цірі не відповідала, замислено перекидала пергаменти, що лежали на столі, перегорнула кілька сторінок великої, оправленої у шкіру книги.

— Облиш, не торкайся, — занепокоївся Ярре. — Це надзвичайно цінний, унікальний твір.

— Я його не з’їм.

— У тебе руки брудні.

— Чистіші за твої. Слухай, є тут у тебе якісь мапи?

— Маю, але сховані вони у скрині, — швидко промовив хлопець, але, побачивши гримасу Цірі, зітхнув, зіпхнув зі скрині сувої пергаментів і почав гребтися усередині.

Цірі, крутячись на стільці й бовтаючи ногами, гортала книжку. З-поміж сторінок раптом вислизнула окрема картка з малюнком, на якому було зображено жінку із волоссям, закрученим у спіральні локони, абсолютно голу, сплетену в обіймах із абсолютно голим бородатим чоловіком. Висунувши язика, дівчинка довго крутила гравюру, не в силах зрозуміти, де верх, а де низ. Нарешті помітила найістотнішу деталь малюнка й розреготалася. Ярре, підходячи з чималим рулоном під пахвою, сильно почервонів, мовчки вирвав у неї гравюру і сховав під паперами, що вкривали стіл.

— Незвичайно цінний і унікальний твір, — закепкувала вона. — Це такі аналогії ти вивчаєш? Є там ще такі малюночки? Цікаво, книжка має назву «Лікування й оздоровлення». Хотіла б я знати, які то хвороби лікуються таким чином.

— Ти вмієш читати Перші Руни? — здивувався хлопець, покашлюючи заклопотано. — Я не знав…

— Ти ще багато чого не знаєш, — задерла вона носа. — Що ти собі думаєш? Я не якась там адептка, щоб курей щупати. Я… чародійка. Ну, покажи нарешті ту мапу!