Розділ 5

— А ріж, — процідив Ольсен, даючи знак своїм митникам і дістаючи корд. — Він що, мій чи як? А вже якщо ти його собі заріжеш, тоді й погомонимо.

— Не втручайся! — Ґеральт кинув меч на палубу, стримав жестом митників і моряків Плюскольца. — Я ваш, панове лже- стражі. Відпускай дитину.

— На баркас! — Лисий, не відпускаючи Еверетта, відступив до борта, ухопився за канат. — Вітеку, в’яжи його! А ви всі — назад! Якщо хтось ворухнеться, щеня подохне!

— Ти здурів, Ґеральте? — гарикнув Ольсен.

— Не втручайся!

— Евере-е-етте!!!

Темерійський баркас раптом заколивався, відскочив від шкути. Вода вибухнула з голосним плюскотом, із неї вистрілили дві довгі, зелені, кострубаті лапи, наїжачені шипами, наче лапки богомола. Лапи вхопили стражника з багром і миттєво затягли під воду. Лисий дико завив, відпустив Еверетта, вчепився у канат, що звисав із борту баркасу. Еверетт хлюпнувся у воду, яка вже встигла почервоніти. Усі — як на шкуті, так і на баркасі — заверещали, наче божевільні.

Ґеральт вирвався від двох стражників, які намагалися його зв’язати. Одного вдарив кулаком у підборіддя і викинув за борт. Другий замахнувся на нього залізним гаком, але обм’як та сповз в обіймах Ольсена, із кордом митника, увіткнутим під ребра.

Відьмак перекинувся через низький релінг. Перш ніж густа від водоростей вода зімкнулася над його головою, він іще почув крик Ліна Пітта, викладача натуральної історії в Оксенфуртській академії:

— Що воно? Що воно за вид? Таких тварин немає!

Він випірнув поряд із темерійським баркасом, дивом уникнувши уколу острогою, якою хотів дзьобнути його один із людей лисого. Стражник не зумів ударити ще раз, шубовснув у воду зі стрілою в горлі. Ґеральт, перехопивши випущену острогу, відштовхнувся ногами від борта, пірнув у вир і з розмахом уколов щось, сподіваючись, що це не Еверетт.

— Це неможливо! — чув він вереск бакалавра. — Така тварина не може існувати! Принаймні, не повинна існувати!

«Із останнім твердженням я цілком погоджуюся», — подумав відьмак, дзьобаючи острогою твердий, наїжачений відростками панцир жагниці. Труп темерійського стражника безвладно трясся у серповидних щелепах потвори, стікав кров’ю. Жагниця різко махнула пласким хвостом, пірнула на дно, здіймаючи хмари намулу.

Він почув тоненький крик. Еверетт, збиваючи воду, наче маленький песик, хапався за ноги лисого, намагаючись залізти на баркас по канатах, що звисали з бортів. Канати піддалися, обидва, і стражник із хлопцем зникли під водою. Ґеральт кинувся в їхній бік, пірнув. Те, що він відразу натрапив пальцями на багатий комір хлопчика, було абсолютно випадковим. Він вирвав Еверетта з обійм водоростей, виплив, навзнак, молотячи ногами, доплив до шкути.

— Сюди, пане Ґеральте! Сюди! — чув крики й вереск, що заглушали один одний. — Давай його! Мотузку! Хапай мотузку! Зар-р-ра-а-а-а-аза!!! Мотузку! Ґера-а-а-альте! Багром, багром! Моя дитинка-а-а-а!!!

Хтось вихопив хлопця з його рук, поволік угору. У ту ж мить хтось обплів його ззаду, вдарив у потилицю, накрив собою і запхав під воду. Ґеральт випустив острогу, розвернувся, вчепився нападнику в пояс. Другою рукою хотів схопити за волосся, але нічого з того не вийшло. Бо той був лисим.

Вони випірнули, обидва, але тільки на мить. Темерійський баркас уже трохи віддалився від шкути, Ґеральт і лисий, сплетені в обіймах, були посередині. Лисий схопив його за горло, відьмак увіткнув йому в око великий палець. Стражник вереснув, відпустив його, відплив. Ґеральт відплисти не міг — щось тримало його за ногу й тягло вниз, на глибину. Поряд, наче корок, випірнуло на поверхню розполовинене тіло. Він уже знав, що його тримає, йому не потрібна була інформація Ліна Пітта, який верещав на борту шкути:

— То членистоногий! Тип Amphipodia! Клас Великожвальчаті!

Ґеральт люто замолотив руками по воді, намагаючись вишарпнути ногу із кліщів жагниці, що тягли його до щелеп, які рівномірно клацали. Магістр-бакалавр знову виявився правим. Жвали малими не були.

— Хапай канат! — ричав Ольсен. — Хапай канат!