Розділ 5

Над вухом відьмака свиснула кинута острога, із тріском втикаючись в оброслий водоростями панцир потвори, яка саме випірнула на поверхню. Ґеральт схопився за держак, надавив на нього, із силою відпихуючись, піджав вільну ногу й з розмаху копнув жагницю. Вирвався зі шпичастих лап, залишивши в них чобіт, шмат штанів і чимало шкіри. У повітрі засвистіли ще остроги й гарпуни, у більшості своїй мажучи.

Жагниця склала лапи, махнула хвостом і з грацією пірнула в зелену безодню.

Ґеральт схопився за канат, який упав йому просто на обличчя. Багор, болісно ранячи бік, зачепив його за пояс. Він відчув ривок, поїхав угору, підхоплений багатьма руками, перевалився через релінг і гепнувся на дошки палуби, обтікаючи водою, намулом, тванню та кров’ю. Поряд з’юрмилися пасажири, екіпаж шкути й митники. Ґном із лисячим хутром і Ольсен стріляли з луків, перехилившись за борт. Еверетт, мокрий і зелений від водоростей, стукотів зубами в обіймах матері, плакав і пояснював усім, що він не хотів.

— Пане Ґеральте! — верещав над вухом Плюсколець. — Чи ви живі?

— Зараза… — Відьмак виплюнув водорості. — Застарий я вже для цього всього… Застарий…

Поряд ґном спустив тятиву, а Ольсен ревнув радісно:

— Просто в пузо! У-ха-ха! Чудовий постріл, пане кушніре! Гей, Боратеку, віддай йому гроші! Заслужив він тим пострілом зниження мита!

— Стійте… — прогарчав відьмак, даремно намагаючись підвестися. — Не повбивайте усіх, най вас диявол! Я мушу котрогось мати живцем!

— Одного ми залишили, — запевнив митник. — Того лисуна, що зі мною пожартував. Решту ми вистріляли. А лисун — оно, плаває. Зараз я його виловлю. Давайте багри!

— Відкриття! Велике відкриття! — кричав Лін Пітт, підскакуючи біля борту. — Цілковито новий, невідомий науці вид! Абсолютно унікальний! Ах, який же я вам вдячний, пане відьмаче! Вид той фігуруватиме у книжках як… Як Geraltia maxiliosa pitti!

— Пане бакалавре, — вичавив із себе Ґеральт. — Якщо ви справді бажаєте показати свою вдячність… Нехай ота холера зветься Everetia.

— Теж красиво, — погодився вчений. — Ах, що за відкриття! Що за унікальний, чудовий екземпляр! Напевне, єдиний, що живе у Дельті…

— Ні, — похмуро сказав Плюсколець. — Не єдиний. Гляньте!

Килим латаття, що прилягав до недалечкого острівця, здригнувся, заколихався різко. Вони побачили хвилю, а потім велике, продовгувате, схоже на гнилий стовбур тіло, що швидко перебирало численними ногами й клацало клешнями. Лисий оглянувся, завив страшно і поплив, плескаючи по воді руками й ногами.

— Що за екземпляр, що за екземпляр, — швидко записував Пітт, у безмежному захваті. — Хватальні головоногі лапи, чотири пари ніг…Сильний хвостовий плавник… Гострі клешні…

Лисий іще раз озирнувся, завив іще страшніше. А Everetia maxiliosa pitti витягнула хватальні головоногі лапи й сильніше махнула хвостовим плавником. Лисий бурив воду в розпачливій і безнадійній спробі втекти.

— Хай вода йому буде пухом, — сказав Ольсен. Але шапки не зняв.

— Мій татусь, — застукотів зубами Еверетт, — уміє плавати швидше, ніж отой пан!

— Заберіть звідси дитину! — гарикнув відьмак.

Потвора розкрила клешні, клацнула щелепами. Лін Пітт зблід і відвернувся.