Розділ 5

— Такий собі Ґеральт, званий Ґеральтом із Рівії! — загримів, міряючи шкіпера поглядом. — Є такий на борту?

— Немає.

— Це я. — Відьмак переступив згортки й вузлики, наблизився. — Це я — Ґеральт, званий Ґеральтом. Про що йдеться?

— Іменем закону ви заарештовані. — Лисий повів поглядом по юрбі подорожніх. — Де дівчина?

— Я один.

— Брешеш.

— Стійте, стійте. — Ольсен вийшов з-за спини відьмака, поклав тому руку на плече. — Спокійно, без криків. Ви запізнилися, темерійці. Його вже заарештовано, і також іменем закону. Я його хапнув. За контрабанду. Згідно з наказом, забираю його до кордегардії в Оксенфурті.

— Як це? — нахмурився лисий. — А дівчина?

— Немає тут і не було ніякої дівчини.

Стражники переглянулися у нерішучому мовчанні. Ольсен широко усміхнувся, підкрутив чорного вуса.

— Знаєте, що ми зробимо? — пирхнув. — Пливіть із нами до Оксенфурта, темерійці. Ми й ви — люди прості, як нам знатися у законах? А комендант оксенфуртської кордегардії — людина розумна й бувала, він нас розсудить. Адже ви знаєте нашого коменданта, га? Бо він вашого, з Бухти, знає чудово. Викладете йому вашу справу… Покажете наказ, печатки… Бо ви ж маєте наказ із печатками, як треба?

Лисий мовчав, дивлячись на митника досить похмуро.

— Не маю я ні часу, ні охоти на Оксенфурт! — крикнув раптом. — Забираю пташку на наш берег — і все! Стране, Вітеку! Уперед, обдивитися мені шкуту! Знайти мені дівчину, мигцем!

— Зараз, стиштеся! — Ольсен не перейнявся криками, цідив слова повільно й чітко. — Ви на реданському боці Дельти, темерійці. Чи не маєте чогось на розмитнення? Чи якоїсь контрабанди? Зараз перевіримо. Пошукаємо. А якщо ми щось знайдемо, то вам все одно доведеться плисти до Оксенфурта. А ми, якщо захочемо, завжди щось знайдемо. Хлопці! До мене!

— Мій татусь, — раптом прокукурікав Еверетт, з’явившись перед лисим невідомо звідки, — рицар! Має ще більшого ножа!

Лисий блискавично схопив його за бобровий комір, підхопив з палуби, збиваючи капелюшок із пером. Перехопивши в поясі рукою, приклав хлопцю корделас до горла.

— Відступити! — крикнув. — Відступити, бо я шмаркачу горлянку переріжу!

— Евере-е-е-е-етте! — завила шляхтянка.

— Цікаві методи, — сказав холодно відьмак, — застосовує темерійська стража. Воістину, настільки цікаво, що й вірити не хочеться, що це насправді стража.

— Пельку стули! — вереснув лисий, трясучи Евереттом, який кувікав, наче поросятко. — Стране, Вітеку, взяти його! У мотузки й на баркас! А ви — відступіть! Де, питаю, дівчина? Давай її сюди, бо як ні — то заріжу шмаркача!