Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит

Смерть у кредит

Усе це разом повернуло довіру доброї матері… та здалося їй чудовою ознакою… Вона особливо полюбляла камізельки з фланелі. Це служило доказом серйозности намірів, а також того, що її не обманюють. Після зворушливого прощання вона потихеньку вирушила в дорогу… Я думаю, що вперше за своє життя вона була відносно спокійна щодо мого майбутнього і моєї долі.

* * *

Це було цілковитою правдою, що я повністю віддавався роботі!.. Я мав чим зайнятися… з ранку до вечора… Крім «вантажів» та друкарні, був ще «Завзятий» у підвалі, нескінченні лагодження, наші голуби, якими я мав займатися двічі, тричі на день… Ці маленькі створіння перебували весь тиждень в кімнаті служниці, на горішньому поверсі попід дерев'яними балками… Вони несамовито туркотіли… Не втихаючи ні на секунду. Вони працювали по неділях, під час польотів, їх піднімали в кошику… Куртіаль відкривав кришку на висоті двісті-триста метрів… Це був чудовий «випуск», з «посланнями»!.. Вони вилітали всі, гарячково тріпочучи крилами… У напрямку до Пале-Роялю!.. Шлях туди був вільний… Вони ніколи не загулювали дорогою, оскільки не любили села й тривалих прогулянок… Завжди поверталися звичним шляхом… Вони дуже вподобали своє горище… і «Тру!.. Рру!.. та Трууу!!.. Рруу!..» Їм більше нічого не було потрібно. Це ніколи не припинялося… Вони завжди поверталися раніше за нас. Ніколи не зустрічав я голубів, які так мало любили подорожі й так кохалися у спокої… Я ніколи не зачиняв їх… Ніколи у них не виникало бажання зробити коло над садом… поглянути на інших пташок… на товстих сірих бурчунів, які пустували на галявині… навколо басейну… на статуях!.. На Демулені!.. На Тоторі! Яким влаштовували добрячий макіяж!.. Анітрохи! Вони спілкувалися лише один з одним… Їм було добре в комірчині, де вони ледве могли рухатися, звалені в купу у своїй клітці… Через корм вони обходилися недешево… Зерна було потрібно величезна кількість, голуби були ненажерами… Просто ненаситні! ніколи б не подумав! Температура у них була завжди підвищена, сорок два градуси та кілька десятих… Я ретельно збирав їхній послід… Робив із нього маленькі купки вздовж стін та залишав на просушування… Це трохи компенсувало нам витрати на їхній харч… Оскільки це було чудовим добривом… Разів зо два на місяць, коли набирався цілий лантух, Куртіаль відвозив його, добриво було йому потрібне для власних сільськогосподарських культур… на пагорбі в Монтрету. Там він мав чудовий будинок та великий експериментальний сад… кращого ферменту годі було шукати.

Я чудово порозумівся з голубами, вони трохи нагадували мені Джонкінда… Я навчив їх виробляти різні штуки… Вони мене знали… Звичайно, вони їли з руки… Але я домігся набагато більшого, вони могли втриматися, всі дванадцять, сидячи на ручці мітли… Я домігся того, що коли я піднімався й спускався з ними з горища, жоден із них не рухався і не намагався злетіти… Це були справжні домонтари. Коли їх запихали в кошики, щоб їхати, вони ставали жахливо сумними. Переставали туркотіти. Ховали голови в пір'я. Їх це дуже гнітило.

* * *

Минуло ще два місяці… Потроху Куртіаль перейнявся до мене довірою. Він нарешті переконався, що ми створені одне для одного… Зі мною було вигідно мати справу, я не був вибагливий у їжі, не вимагав грошей, не стежив за часом роботи… Ніколи не дорікав йому!.. Коли у мене був вільний вечір і мене залишали у спокої після сьомої години, я був задоволений своєю долею…

З того моменту, коли він ішов на потяг, щоб їхати додому, я ставав єдиним господарем усієї контори й часопису… Я сам приймав винахідників… Підбадьорював їх, а потім вирушав до вулиці Рамбюто з візком та цілою купою часописів і журнальних паперів. На початку тижня я мав забирати останню коректуру, гранки, виготовлені кліше та ілюстрації. А ще були голуби, «Завзятий» та інші справи, ні секунди перепочинку… А він вирушав у свою діру. Говорив, що у нього термінова робота! Гм! Неоземлеробство!.. Так і казав, без жартів… Але я все одно думав, що це брехня… Іноді він не повертався, і його не було днів два, три… Я особливо не переймався… Дозволяв собі трохи розслабитися, це мені було потрібно… Я годував птахів нагорі під дахом, а потім просто посеред вітрини вішав записку «Сьогодні зачинено»… І спокійно вмощувався на лавці під деревами поблизу… Звідти спостерігав за будинком, за алеями та відвідувачами… Я спостерігав, як навколо весь час вештається та сама банда голодранців, маніяків та божевільних, орда скандалістів, докучливих передплатників… Вони натикалися на напис, торгали за ручку і відвалювали, а я був дуже задоволений.

Його повернення з «роботи» нагадувало секрет полішинеля, на нього було смішно дивитися… Він позирав на мене з цікавістю, щоб переконатися, чи я часом чогось не запідозрив.

— Я затримався, ти знаєш, дослід дійшов до такої стадії… Я думав, що ніколи не розберуся з цим…

— А! Шкода! — говорив я. — Сподіваюся, ви задоволені?..

Мало-помалу, слово за слово, він вибовкував усе, щодня він розповідав мені нові подробиці про початок своєї справи… То було дуже нелегко! Як він поступово здолав усі труднощі й небезпечні завдання… Щоб усе влаштувати, до того ж усі ці випадковості, клопоти, приниження… Зрештою, він мене повністю ввів у курс справи, що важко було собі навіть уявити, якщо взяти до уваги його паскудний характер, страшну недовірливість та незліченні прикрощі… Ця людина не любила скаржитися… У нього траплялися поразки та зриви! І справді, в це важко повірити!.. Далеко не завжди була ідилія, спілкування та дружба з винахідниками!.. до цього було далеко, як до неба!.. О! ні! Часом траплялися справжні дикуни, геть осатанілі, які вибухали, як динаміт, якщо їм більше нічого було заперечити… Очевидно, всім догодити було неможливо! Диявольське кодло! З ними не засумуєш! Це я добре уявляв!.. Він, до речі, наводив мені приклади справді жахливої людської підлости! До чого лише можна дійти…

У 1884 році він отримав замовлення від видавців «Епохи» Бопуаля і Брандона, з набережної Урсулинок, на загальноосвітній підручник за підготовчою програмою… Робота невелика, але відповідальна, не дуже складна, але доволі насичена! І дуже специфічна… «Домашня астрономія» і ще «Гравітація. Сила тяжіння. Пояснення для родини». Він, звичайно, повністю поринув у роботу… Він узявся до неї відразу… Хоча міг би просто до призначеного терміну подати короткий опис, підготовлений абияк, запозичений з іноземних журналів… насмикати, не вникаючи, різних цитат… Прибрехати! Нашвидкуруч! Вибудувати ще одну нову космогонію, в тисячу разів жалюгіднішу, ніж усі попередні, абсолютно нереальну й безглузду… Нікому не потрібну!.. Але вже наперед можна було припустити, що Куртіаль такими речами не займається. Він мав сумління! Вже до початку роботи його найбільше хвилювали відчутні результати… Він хотів, щоб його читач сам міг скласти своє власне уявлення виходячи з власного досвіду… щодо речей найбільш відносних, хай то зірки чи сила тяжіння… Щоб він сам наново відкрив для себе закони… Він хотів таким чином схилити читача, який завжди був вкрай ледачий, до справ суто практичних, а не просто тішити його постійними лестощами… Він додав до книги маленьку інструкцію для побудови «Родинного телескопа»…

Кілька шматочків картону замінювали камеру-обскуру… гра дзеркал низької якости… звичайний об'єктив… Кілька дротиків для з'єднання… і трубка, в яку все це поміщалося… Це мало обійтися, якщо йти строго за приписами, у 17 франків 62 сантими (повний кошторис)… За цю суму (плюс цікавий та украй пізнавальний монтаж) можна було отримати у себе вдома не лише можливість безпосередньо споглядати основні сузір'я, а й фото насамперед зірок нашої півкулі… «всі зоряні спостереження — в колі родини»… Такий був девіз… Понад двадцять п'ять тисяч осіб після виходу підручника взялися негайно споруджувати у себе цей чудовий мініатюрний апарат для фотографування зірок…

Як зараз чую докладну оповідь де Перейра про всі нещастя, що звалилися на нього… Нехтування з боку визнаних авторитетів… їхня огидна упередженість… Як усе це було важко, бридко, нестерпно… Скільки він отримав пасквілів, погроз… Образ… Тисячі загрозливих послань… Юридичних попереджень… Він мусив переховуватися, ховатися в своєму власному домі!.. Він жив тоді на вулиці Монж… А потім від переслідувань, що все посилювалися, він утік до Монтрету, так багато було ненаситних божевільних, які розчарувалися в телескопі… Драма тривала цілих шість місяців… але цим усе не скінчилося!.. деякі найзлісніші маніяки, в'їдливіші, ніж інші, користувалися вихідними… Вони приїжджали в Монтрету разом зі своїми родинами лише заради того, щоб дати патронові копняка в дупу… Він цілий рік не міг нікого приймати… Справа із «зоряним фотографуванням» була лише невеликим прикладом з безлічі інших! прикладом того, що може вихлюпнути з глибини мас, якщо спробувати їх просвітити, виховати або звільнити…

«Послухай, Фердінане, можна сказати, що я постраждав за Науку… Більше, ніж Фламмаріон, це вже точно! більше, ніж Распай! більше, ніж Монгольф'є! Я зробив усе, що міг! І навіть більше!» Він повторював мені це дуже часто… А я нічого не відповідав… Він уважно вдивлявся в мене… з недовірою… Йому хотілося бачити мою реакцію… Тоді він знову починав свою балаканину… водночас копирсаючись у своєму архіві… Він витягав звідти навмання цілий стос паперів… і замислено розбирав їх… Потім, схаменувшись, показував їх мені.

«Я вже багато думав про це!.. І думаю знову й знов… Звичайно, я, можливо, надто переймаюся власними образами! Надто поглинутий своїми спогадами!.. Можливо, я не зовсім справедливий… Боже праведний! Іноді я все-таки мав слушність!.. Запевняю тебе! Але найбільше мені шкода… того, що я розгубив дорогою… звичайно, ненавмисне! ненавмисне! Найзворушливіші і, можливо, найпотаємніші, найніжніші спогади… Далеко не всі не визнавали мене!.. Людська підлість має межі! Так! Окремі піднесені душі, які ще є в цьому світі, зуміли оцінити мою безмежну щирість! Ось! Ось! Ще одне!..» Він витягував навмання листи, мемуари, цілі томи своїх спостережень… «Зараз прочитаю тобі одне з них!»

«Шановний Куртіаль, любий учителю та великий пророче! Тільки завдяки вам і вашому чудовому та точному телескопу (родинному) я зміг розгледіти вчора о 2:00 зі свого власного балкона весь Місяць в його повному обсязі, гори, річки та навіть, я думаю, ліс… Можливо, навіть озеро! Я сподіваюся побачити також з моїми дітьми наступного тижня Сатурн, як це виділено (курсивом) у вашому «зоряному календарі», та потім «Бельгофор» в останні дні осени, як ви самі про це написали на сторінці 242… Завжди з вами тілом, серцем та розумом тут і в зірках!

Наново народжений».

Він завжди зберігав у своїх бузково-фіолетових теках усю цю захоплену балаканину. Всі інші загрозливі, невдячні, мерзенні листи він спалював одразу. У всякому разі, він намагався дотримуватись узвичаєного порядку… «Скільки отрути в цьому диму!» — вигукував він щоразу, спалюючи чергову гидоту… Наскільки б зменшилось у світі зла, якби всі так чинили! Думаю, що захоплені листи він писав собі сам… Щоб показувати їх відвідувачам… Але він ніколи мені в цьому так і не зізнався… Іноді траплялися ексцеси… Він не відчував повного схвалення з мого боку. Він розумів, що я вірю аж ніяк не всьому. І ні сіло ні впало раптом починав горлати на мене… Я йшов годувати голубів або спускався до «Завзятого»…

Окрім цього, я ходив робити за нього ставки в «Заколот», на розі Пасажу Радзивілл. Його більше влаштовувало, щоб це робив я, оскільки в очах клієнтів це могло йому зашкодити… На Картуша та Лісістрату завжди у Венсенн, перша в галопі… І гоп! ля-ля!..

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 79. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи