— Займися ним! Фердінане! Займись ним гарненько! — радив мені цей пройдисвіт. — Займися ним! поки я помізкую!.. Я надто добре знаю все, що він скаже! Це справжній зануда! Щоразу на нього йде не менше двох годин!.. Через нього я весь час ніяк не можу зосередитися! Чортзна-що! Най би його шляк трафив! Ти маєш знищити цю напасть! Убий його! Прошу тебе, Фердінане! Він не повинен більше гуляти світом!.. прибий його на місці! Спали! Розвій його прах за вітром! Мені на це просто начхати! Але, заради Бога, нізащо, ти чуєш, не пропускай його до мене! Скажи, що я в Сингапурі! в Коломбо! у Гесперид! Що я відновлюю береги каналу на перетині Суеца й Панами! Байдуже що! Всі засоби добрі, аби лиш не бачити його знову!.. зглянься наді мною, Фердінане!..
Отже, саме я з кам'яним виразом обличчя мав приймати всі удари на себе… У мене була своя власна система… Як і «Будинок для себе», я перевершував співбесідників у гнучкості… Я зовсім не пручався… Зіщулювався під натиском люті… ба більше… Я вражав недоумка-відвідувача силою своєї ненависти до огидного де Перейра… вмить знищував його… завдяки набору найжорстокіших образ!.. Тут я був на висоті!.. Я змішував його з лайном! таврував! поливав брудом! Цю огидну скотину! Нечуване лайно! Ще в двадцять разів! у сто разів! у тисячу разів гірше, ніж він сам міг уявити!..
Заради його внутрішнього задоволення я волав на все горло і робив з Куртіаля якийсь горщик з огидним, текучим, пластиковим гівном… Це було незрівнянно!.. Я цілком віддавався цьому… Я тупав майже по ляді за компанію з черговим психом… Силою свого обурення, щирістю та руйнівним натхненням я перевершував їх усіх! Мене неможливо було втримати… Я впадав у транс… Це було щось неймовірне… Я весь смикався, проклинаючи його… Неможливо було передати, в який пароксизм я впадав у своїй безмежній люті… У мене це було від батька… і веселенького минулого… У люті мені не було рівних!.. Найбожевільніші та найнесамовитіші маніяки губилися, коли я брався за справу… хоч я і був молодий… Вони йшли геть приголомшені… прибиті силою моєї ненависти… моєю нестримною злістю та жадобою помсти, яку я виношував у собі… Вони йшли від мене у сльозах, довіряючи мені самому покінчити з ненависним Куртіалем, з цим гівном… гадючником пороків… облити його лайном, набагато липкішим, ніж у надрах вбиралень! Виразка на тілі суспільства! Потрібно розмазати це лайно по стіні… звити з нього мотузки… зняти з нього стружку… покласти його замість підстилки у нужнику, між асенізаційною бочкою та канавою… Запхати його туди раз і назавжди… щоб йому вічно срали на голову!..
Щойно відвідувач забирався геть і відходив на безпечну відстань… Куртіаль підповзав до ляди… Він ледь її піднімав… І боязко визирав звідти… Потім вилазив нагору…
— Фердінане! Ти щойно врятував мені життя… О! Так! Життя!.. Це факт! я все чув! Ох! Саме цього я й побоювався! Ця горила розчленувала б мене! Тут, просто на місці! Розумієш?..
Потім він раптом замислився… Після всього, що я видав, він відчував певне занепокоєння… Грандіозна сцена з отим типом…
— Але я… Фердінане! Принаймні, зізнайся мені відразу, чи не впав я настільки у твоїх очах? Ти можеш мені сказати? Ти можеш бути відвертим зі мною, еге ж? Я все вислухаю, якщо хочеш! Ну ж бо!.. Ці комедії, сподіваюся, нічого не зачіпають у твоїх почуттях? Це було б жахливо! Ти зберіг свою повагу до мене? Ти ж знаєш, ти завжди можеш на мене цілком покластися! Присягаюся! Ти мені віриш? Ти вже почав мені довіряти, еге ж? Скажи мені, почав чи ні?
— Так! Так, звичайно… Я думаю… Я думаю, що якраз починаю…
— Тоді послухай мене, мій любий Фердінане!.. Під час цієї божевільної сцени… я багато про що передумав… поки цей бридкий тип… викрикував свою гидоту… Я сказав собі: бідолашний Куртіаль! цей лемент! Усі ці крики, плітки і просторікування жорстоко калічать твою долю… Й не приносять жодної користи твоїй справі! Якщо я кажу «справа»! Розумієш! То мова йде не про гроші! Я маю на увазі щось значно дорожче й крихкіше! Величезне нематеріальне багатство! Найзаповітніша Мета! Віднайдення вічної теми! Тієї, що має нас усіх окрилити… Спробуй-но здогадатися, Фердінане! Швидше! Час іде! Хвилина! Година! В моєму віці це вже ціла Вічність! Ось побачиш! Усе так і буде, Фердінане! так і буде! — Його очі зволожувалися… — Послухай ще, Фердінане! Я сподіваюся, що колись ти зрозумієш все… Так!.. Ти реально оціниш мене, коли мене вже не буде з тобою і я не зможу нічого сказати на свій захист!.. Саме тобі, Фердінане! тобі відкриється істина!.. І ти захистиш моє добре ім'я від паплюження!.. Саме ти! Я розраховую на це, Фердінане! Вірю в тебе! Якщо звідусіль лунатимуть голоси: «Куртіаль був негідником, найгіршим з покидьків! фальсифікаторів! Такого мерзотника, як він, ще треба пошукати…» Як ти на це відповіси, Фердінане? Тільки так… Чуєш? — «Куртіаль зробив лише одну помилку! Але вона виявилася фатальною! Він думав, що світові, аби змінитися, потрібен розум… Світ змінився… Це факт! Але розуму в ньому не додалося…» І це все, що ти скажеш! Тільки це! Нічого більше! Не треба додавати нічого!!! Це звичайна річ, Фердінане! Звичайна річ! Щось зовсім нікчемне легко вмістити у величезному… Але як звести величезне до мізерного? Ох! У цьому причина всіх бід! Фердінане! І ні в чому іншому! Всіх наших бід!..
Після кожного такого стресу його охоплювала дуже зворушлива турбота щодо мене. Він не хотів, щоб у мене псувався настрій…
— Ну, Фердінане! Йди погуляй! — говорив він мені тоді… — Сходи до Лувру! Це тобі піде на користь! Пройдись Бульварами! Ти ж любиш Макса Ліндера[56]. Тут ще не вивітрився дух того мамонта! Ходімо звідси! Швидше! Зачиняй будинок! Повісь табличку! Ходімо зі мною в «Три мушкетери»!.. Я пригощу тебе кількома шкаликами! Візьми гроші з лівої шухляди. Я піду окремо… Через коридори… Зайди в «Заколот»… Якщо побачиш цього Нещодавно!.. Дізнайся, чи є новини?.. Ти ж ставив на Шехерезаду (а твої ставки на Віолончель?) Га? Але це лише ти сам! Ти нічого не знаєш про мене!.. Чуєш?..
* * *
Дедалі частіше він казав мені про те, що розмірковує над Великим рішенням… Він переховувався в підвалі, певна річ, лише для того, щоб розмірковувати, цілими годинами… Він брав із собою грубу книжку та велику свічку… Очевидно, він заборгував усім букмекерам нашого кварталу, не лише отому Нещодавно із «Заколоту», але ще і в «Трьох Мушкетерах» та навіть у кнайпі на вулиці Блан-Манто… А там сидів справжній головоріз… Він не дозволяв, щоб його турбували… Мені це не завжди подобалося… Я мав напружувати всю свою фантазію, аби відповідати всім приблукалим до нас психам… нахабним передплатникам, жалюгідним витріщакам та небезпечним маніякам… Вони буквально засипали мене лайками… Я викликав вогонь на себе… Вони дорікали мені усім… ця несамовита банда пришелепків… великі фахівці зламаних речей… Вони сунули без кінця… Постійно входили та виходили… Дзвінок ледь витримував… Він дзвенів без упину… А мене це відволікало від ремонту «Завзятого»… Куртіаль зі своїми вигадками постійно займав увесь підвал… Тоді як ремонт «Завзятого», що лежав у підвалі, входив до моїх безпосередніх обов'язків!.. На довершення всього, мені довелося б відповідати, якби він скрутив собі в'язи… Там усе висіло на волосині!.. Його система могла полетіти під три чорти… Зрештою я не витримав і сказав, що далі так тривати не може… я більше в це не граю!.. Що відтепер умиваю руки… Справа могла скінчитися катастрофою!.. Це було цілком очевидно… Але він навіть не слухав! Його це анітрохи не хвилювало… Він ховався дедалі частіше. Коли він був у підвалі, то волів ні з ким не говорити!.. Навіть світильник йому заважав… Він дійшов до того, що гасив його, аби глибше поринути у роздуми.
Врешті я виказав йому все, що думав… Він так мене розлютив, що я більше не стримувався… хай іде в дупу! Там йому буде набагато зручніше розмірковувати!.. Тоді він розхвилювався!.
— Фердінане! — сказав він мені. — Як ти можеш зі мною так розмовляти? Зі мною?! Ти, Фердінане! Схаменися! В ім'я Господа Бога! зглянься на мене! Можеш вважати мене брехуном! Удавом! Вампіром! Останнім йолопом! Якщо я скажу неправду! Ти ж намагався, Фердінане, вбити свого батька, чи не так? Уже? Еге ж! Це факт! Це не вигадка? Якась фантасмагорія? Це ж по-справжньому! Який жах!.. Діяння, яке не вкладається в голові! Це правда! Еге ж! Щира правда! Ти ж не станеш заперечувати? Я нічого не вигадую! Ну й що ж тепер? Чого ти хочеш? Скажи мені? Вбити й мене? Очевидно, так! Ось! Це не смішно! При першій слушній нагоді! Підстерегти!.. Дочекатися зручного моменту!.. Втертися до мене в довіру… І вбити, знищити!.. Ліквідувати мене!.. Ось твоя мета!.. Про що я думав? Ех! Справді, Фердінане, така твоя натура! Твоя доля темніша за Ереб!.. Ти всіх ненавидиш, Фердінане! хоча і не даєш цього взнаки! Ти зачаївся! Скільки злости, Фердінане! у вигинах твоєї душі! Що приховується в мороці! Я ще не все знаю!.. Вона наростає! Знищує все!.. Смерть!.. Так! Мені! Якому ти зобов'язаний більше, ніж життям! більше, ніж хлібом! більше, ніж повітрям! Або навіть сонцем! Думкою! О! Цю мету ти плекаєш? Чи не правда? День і ніч! Ти плазував!.. Усіма способами… Найрізноманітнішими!.. Завжди несподівано!.. Неприборканість… Ніжність… Пристрасть… Усе! В тобі не залишилося нічого людського! Я бачу перед собою чудовисько! Це сталося! ти знаєш, куди ти йдеш? Якби я лише міг передбачити! А, ну так!.. Відгуків про тебе мені вистачає… Хитрий… відлюдькуватий!.. І ось нарешті ти знову наочно демонструєш усі свої злочинні нахили. Ще й які нахили!.. Ниці інстинкти! О! О! Це у тебе в крові, друже! Каїнова печать! Тавро злочинця… Вроджене!.. Вроджена збоченість!.. Але ти зараз у мене! Гаразд! Мій друже! Гаразд! Перед тобою — не боягуз! Може, ти вважаєш мене недоноском, якого запросто можна тероризувати? Е ні! Ні! Я завжди дивився небезпеці прямо у вічі! Сам цього хотів! І я піду до кінця! прикінчи мене, якщо зможеш! Ну ж бо! Я чекаю! Я твердо стою на ногах! Зважуйся! Поглянь на мене! Я кидаю тобі виклик, Фердінане! Чуєш мене? Ти мене дратуєш! Я говорю це при здоровому глузді та абсолютно свідомо! Подивися Людині просто у вічі! Я багато разів ризикував!.. І того дня, коли ти тут з'явився! Я не злякався! Тож давай! Бий! Я відкрито прийму удар! Нумо, швидше!..
Я не перебивав його… дивився вдалину… на дерева… сад… галявину… годувальниць… пташок, що пурхають з лавки на лавку, на водяні брижі… під поривами вітерцю… Це було приємніше, ніж сперечатися з ним!.. Мені не хотілося навіть дивитися на нього… Його мова була набагато менш приваблива… Я ледь втримався від того, щоб не запхнути прес-пап'є йому в горлянку… Таке велетенське, громіздке… у мене аж руки свербіли… Воно важило не менше трьох кілограмів… Мені було так гидко… Але я стримувався… Намагаючись зберегти власну гідність…. А він усе базікав, цей педик!..
— Сьогоднішні молодики мають схильність до вбивства! Але це, Фердінане, я таки знаю, зазвичай кінчається на бульварі Араґо![57] На ешафоті, мій друже! На ешафоті! Нещасний! О Господи! А винним був би я!..
Я вже не витримував такої кількости слів… і відчував, як у мені здіймається злість… Вона переповнювала мене!..
— Учителю! Гей, Учителю! Ідіть до сраки! — сказав я йому нарешті. — Заткніться! І забирайтеся звідси! Я вас не вб'ю! Я просто зніму з вас штани! Я вам зроблю татуювання на дупі!.. Це мені завиграшки… Я заткну вам дірку в сраці! Щоб не смерділо! Ось що з вами буде! Обіцяю вам! Якщо ви тільки скажете ще хоч одне криве слово!
Я спробував схопити його… Але він виявився спритним… Притьмом кинувся в задню кімнату… Таки відчув, що це серйозно! Мені урвався терпець… Він зачинився у своїй кімнатці… й вовтузився там зі своїми брусами… Наразі я мав від нього спокій… Він був досить далеко… Згодом він знову вийшов… пройшов через контору… Лівим коридором… і втік до міста… Він навіть не піднімався у свій кабінет… Нарешті я міг спокійно попрацювати…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 82. Приємного читання.