Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Після обіду, чекаючи, поки я проціджу бульйон, він вичавлював у себе на обличчі вугрі, вони виходили, як черв'ячки, потім він розтирав їх між брудними, гострими нігтями… Замість носа у нього був якийсь маленький качан цвітної капусти… зморщений, потрісканий… червивий… Ще й окрім усього він, здається, збільшувався… Я звернув на це його увагу.

Сьорбаючи бульйон, ми чекали, коли знову з'являться гарячково збуджені маніяки і почнуть ображати нас та обсипати погрозами… битися в судомах… та вдавати із себе казна-що… А тим часом Куртіаль брався за мене… Він усіляко намагався мене принизити… Напевне, це давало йому полегшу… Він міг заскочити мене зненацька… «Колись, Фердінане, мені потрібно буде пояснити тобі деякі основні траєкторії… та головні еліпси… Ти зовсім не знаєш великих Близнюків!.. ба навіть Ведмедицю! а це найпростіше!.. Я помітив це сьогодні вранці, коли ти говорив з тим шмаркачем… На тебе було шкода дивитися!.. Хто б міг подумати!.. А якщо одного разу хтось із наших відвідувачів прийде і запитає тебе, наприклад, про Зодіак?.. його вигляд?.. Або про Стрільця?..

Що ти зможеш відповісти? Нічого?! або майже нічого?! У кожному разі, не так уже й багато… І ми будемо дискредитовані, Фердінане! Адже нам протегує сам Фламмаріон!.. Так! Так і буде! Це не лізе ні в які ворота! Твоє невігластво! Що таке небо? Діра!.. Порожнє місце для тебе, Фердінане! І не більше! Ось! Що таке небо для Фердінана!» Тут він хапався за голову руками… І починав розгойдуватися з боку в бік, не відпускаючи її… так ніби ця новина була настільки болюча для нього… що він не може цього стерпіти!.. Він так зітхав, що мені ставало недобре.

«Але спершу про найголовніше! — раптом різко говорив він до мене… — Чуєш, передай-но мені двадцять тек! Будь-яких! Давай! Я хочу переглянути їх зараз же… Завтра вранці я зроблю висновок! Потрібно колись починати, хай йому чорт! Нехай мене не надто турбують! Повісь на двері табличку! «Засідання комітету з премій»!.. Я буду на другому поверсі, ти чуєш?.. Погода хороша, ти можеш прогулятися до цього Тапоньє-Бараньє!.. Запитай у нього, як там з нашим рекламним додатком… Іди повз «Заколот». Але не заходь! Щоб тебе не засікли! Тільки зазирни в маленьку залу, чи не видно Нещодавно?.. Якщо він уже пішов, запитай у хлопчика, але тільки від себе!.. Ти чуєш? Я тут ні до чого!.. Скільки взяла Сиберія в неділю в «четвертому» в Драг? Коли підеш, намагайся не йти повз кав'ярню! прослизни вулицею Далайрак!.. І головне, нехай мене не турбують! Мене немає тут ні для кого! Я хочу попрацювати в тиші й спокої!..» Він підіймався нагору і замикався у своєму «туніському» кабінеті. Він був ситий. І я був упевнений, що він задасть хропака… А у мене були ще адреси комітетів… треба було покінчити з цими дрібницями… Я полишав контору і розташовувався під деревами навпроти… Гарненько сховавшись за кіоском. У друкаря мені було нічого робити… Я заздалегідь знав, що він мені скаже… Я мав важливіші справи. Цілий рулон, дві тисячі етикеток, які потрібно заклеїти, для наступного номера, якщо друкар його не візьме!.. Хоча це було не ґарантовано!.. Минулої п'ятниці завдяки «Конкурсу» йому вдалося повернути частину боргу… Але ми були винні йому набагато більше! За трьома рахунками!.. і ще за газ за два місяці… та надто за перевезення…

Поки я перебував у своєму сховку, то бачив, як здалеку підійшла ціла вервечка відвідувачів… Усі вони кинулися до контори… Вони юрмилися перед вітриною… і люто торгали двері!.. Я забрав із собою дверну ручку… Вони хотіли все рознести… штовхалися… обмінювалися обуреними репліками… Вони стояли дуже довго… та гули попід дверима… На відстані в чотириста-п'ятсот метрів я чув дзижчання… Я не ворушився… не витикався… А то вони звалилися б на мене, як смерч!.. І роздерли б на шматки!.. До семи годин вечора з'являлися все нові конкурсанти… А той виродок нагорі, у своєму барлозі, напевне, все ще хропів… Якщо він, звичайно, ще не здимів… через бічні двері на вулицю…

Зрештою, поспішати було нікуди… і я міг трохи поміркувати… Минуло вже кілька років, як я пішов від Берлопа… А малий Андре… Цей огидний шмаркач, напевне, вже виріс!.. Він, мабуть, знову гарує десь в інших господарів… Швидше за все, він уже покинув стрічки… а ми часто забредали сюди удвох… Сиділи на лавці ліворуч від басейну… в очікуванні полуденного пострілу гармати… У той час ми обоє ще були учнями, але це було вже давно… Чорт забирай! Як швидко дорослішають хлопчаки! Я озирнувся в сподіванні побачити малого Андре… Хтось казав мені, що він більше не працює у Берлопа… А служить у «Санта»… Він перейшов у розряд «юнаків»… Часом мені здавалося, що я бачу його під арками… Але ні!.. Це був не він!.. Можливо, він змінив зачіску?.. Я хочу сказати, у нього волосся вже не стирчить їжачком, як тоді… Може, й тітки його вже немає?.. Він весь час бігав кудись після обіду!.. Розважитися… Напевно, я його більше ніколи не побачу… він зник назовсім… тілом і душею, про нього тепер можна лише розповідати… О! це жахливо… Навіть у молодості, коли вперше помічаєш… як втрачаєш близьких людей… друзів, яких більше ніколи не побачиш… ніколи… які зникають, як сон… і все… нічого не залишається… коли-небудь і ти так зникнеш… коли-небудь, хай не дуже скоро… Але обов'язково… розчинишся в цьому нескінченному потоці речей, людей… днів… перетворень, які на жодну секунду не зупиняються… І ти не побачиш більше навіть усіх цих паскуд, усіх цих ґаволовів, увесь цей набрід, що нудьгує під арками у своїх пенсне з парасольками та цуциками на повідку… Вони вже віддаляються… Розчиняються у сні разом з іншими… всі… вони зараз зникнуть… Це було нестерпно сумно… Ба більше, просто підло!.. У чому винні ці люди, що біжать уздовж вітрин?.. У мені здіймалось непереборне бажання… я ледь стримувався, щоб не вистрибнути зі свого сховку… і не стати перед ними… змусивши їх здригнутися… Схопити їх за одяг… шалена думка… щоб зупинити їх… щоб вони не йшли!.. Щоб вони так і застигли там!.. раз і назавжди!.. І щоб більше не бачити, як вони йдуть геть!

Через два чи три дні Куртіаля викликали в камісаріат… Поліцай спеціально зайшов за ним… Таке траплялося доволі часто… Це трохи дратувало… Але завжди все владнувалося… З такої нагоди я особливо ретельно чистив його щіткою… Він вивертав манжети на другий бік… І йшов виправдовуватися… Його довго не було… А повертався він завжди на піднесенні… Він їх присоромлював… Він знав усі закони… усі найменші виверти, всі процедурні заморочки… Та цього разу справа була серйозна!.. Наші вар'яти з «Вічного двигуна» вже дістали всіх комісарів… Комісар з вулиці Фран-Буржуа одержував по дванадцять скарг за день!.. а інший, з відділка на вулиці Шуазель, уже втратив будь-який терпець… Він погрожував обшуком… Із січня там сидів новий комісар… а старого, який був таким поблажливим, перевели в Ліон… Новий був просто лайном… Він попередив Куртіаля, що коли ми і надалі будемо займатися нашими махінаціями з «Конкурсом», він видасть ордер на обшук!.. Він вочевидь хотів вислужитися… Він прибув сюди чортзна з якої діри!.. Його переповнювала жага діяльности!.. Це саме він збивав з пантелику нашого друкаря! він тільки й думав, як би нас сприкрити!.. Телефон більше не працював. Його відключили, я мав сходити на пошту… Він мовчав уже три місяці… Винахідники-скаржники мусили з'являтися особисто… Листування ми більше не вели… Ми отримували занадто багато пошти!.. Ці юридичні чвари остаточно витріпали наші нерви… Ми лише витягали купюри з конвертів… А інше викидали… Нам було не до них!.. Ми були налякані не на жарт!..

Куртіаль виявився безсилий… Комісар з Шуазель став у нього поперек горла, це був справжній ультиматум!.. Він повернувся мертвотно-блідим…

— Ніколи ще!.. Ти чуєш мене, Фердінане! Ніколи!.. Ось уже тридцять п'ять років, як я працюю для науки!.. як я буквально розпинав себе! Саме так… заради просвіти… і виховання мас… Ніколи ще не поводилися зі мною так, як цей покидьок!.. Мені просто бракує слів! Так! цей шмаркач!.. Ця жалюгідна нікчема!.. За кого він мене має, цей блазень?.. За схибленого придурка? Торговця контрамарками? Яке нахабство! Яка безсоромність! Обшук! Торочить те саме, як заїжджена платівка! «Обшук» і все! Ну і нехай він приходить, цей недоумок! Що він знайде? О! Видно, що він новачок! Він ще не має досвіду в цій сфері! Провінціал! Я тобі кажу! Одразу видно, що селюк! Але цей горопаха марно старається! У нього далебі розігралася уява! Уява! О! Це йому обійдеться дорожче, ніж мені… О, так! Чорт забирай! А той, з вулиці Абукір! Він теж хотів прийти! З обшуком! Ну прийшов, подивився! Вони перевернули весь будинок! Ці брудні огидні скотиняки… Тільки все переворушили та здиміли… Veni! Vidi! Vici! Стадо брудних нікчемних виродків! Минуло вже два роки! А! я досі з відразою згадую це! і що ж знайшов цей йолоп… Якісь папірці та старий тиньк… Він увесь був у смітті! Мокра курка! Бідолаха!.. Вони порпалися скрізь! Але не змогли зрозуміти жодного слова… Нікчемні таргани. О! засранці! Жалюгідні смердючі недотепи!.. Віслюки-законники… Гнойові жуки, я ж їх добре знаю!..

Він показував мені кудись нагору, на незліченні купи… поклади… Це нагадувало справжні льодовики, скелі із загрозливими виступами! Вони були такі хиткі!.. Було б дуже дивно, якби комісар з Шуазель дав собі раду з цими горами! Цими навислими лавинами…

— Обшук! Обшук! Затям мої слова! Бідолаха! Бідний гамен! Жалюгідна нещасна личинка!..

Хоч він і гороїжився, проте ці погрози таки непокоїли його… Він був дуже схвильований!.. Наступного дня він спеціально пішов до цього молодика… Спробував переконати його в тому, що той помиляється щодо нього… Абсолютно! Цілком!.. Його просто облили брудом!.. Це було питанням чести… Йому не давали спокою образи цього шмаркача… Він навіть закинув гантелі… Він був у сум'ятті… Щось бурмотів, сидячи на стільці… Він міг говорити лише про цей обшук… Навіть забув про мою наукову освіту!.. Не хотів нікого приймати! Казав, що тепер уже немає сенсу! Я постійно вивішував маленьку табличку «Засідання комітету».

Саме тоді, коли почалися розмови «про обшуки», він знову почав міркувати про майбутнє… Він запевняв, що тоне… й страждає… «О! Фердінане! — звертався він до мене, поки шукав теки, щоб віднести їх в інше місце… — Ти знаєш, що мені насправді потрібно!.. Ще один день втрачено! зламаний! витрачений! цілком зіпсований! викреслений із життя!.. Проведений в ідіотській біганині!.. Мені необхідно зібратися!.. По-справжньому… Остаточно!.. Відволіктися від усього!.. Ти розумієш?.. Зовнішнє життя заважає мені!.. Воно мене вимотує!.. знесилює!.. Шматує на клапті!.. Всі мої великі задуми залишаються невтіленими, Фердінане! Я не знаю, що робити!.. Ось! невтіленими! Я в сум'ятті… Це жорстоко! Ти мене розумієш? Це важко передати! Це як політ, Фердінане! Я підіймаюся!.. Проникаю крізь нескінченність! перескакую!.. Вже проходжу крізь якісь хмари… От-от я побачу… І знову хмари… Мене сліпить блискавка!.. Весь час хмари… Я боюся!.. Я нічого не бачу!.. Ні, Фердінане!.. Я не бачу нічого! Хоч я і був близько… Я не можу зібратися, Фердінане!.. Я занадто розпорошуюся!»

Він чухав потилицю… пощипував вуса!.. у нього тремтіли руки… Більше він не відчиняв дверей нікому! Навіть маніякам «Вічного двигуна»… Оскільки у нас весь час було зачинено, вони таки зневірилися!.. І ненадовго дали нам спокій… Обшуку не було… Але напруга залишалася…

Тепер Куртіаль де Перейр побоювався всього, навіть свого «туніського» кабінету! Навіть своєї власної тіні! Його антресолі були занадто відкриті та легкодоступні!.. В будь-який момент вони могли прийти і вчепитися в нього… Він не хотів більше ризикувати!.. Він полотнів від одного виду клієнта!.. Заледве тримався на ногах! Він справді був вражений тим, що трапилося!.. Він хотів до свого льоху… Він ховався там усе частіше!.. Там було трохи спокійніше!.. А я тяг на собі весь журнал… Нічого цікавого! я запозичував цілі сторінки з його підручників… Робив вирізки… Місцями трохи поновлював матеріал… Заголовки я трохи переробляв… Я непогано давав цьому раду за допомогою ножиць, ґумки і клею. Відводив багато місця для листів читачів… Викидав лайки… І залишав одні захоплення… Крім того, я складав списки передплатників… Я намагався подати наш заклад у найвигіднішому світлі… Чотири хвости з нулів на кінці!.. Поміщав фотографії Куртіаля у формі, всього обвішаного медалями… та великого Фламмаріона, що збирає троянди у своєму саду… Цей контраст приємно тішив око… Коли приходили винахідники… напосідали з питаннями та відривали мене від роботи… я знайшов хорошу відмовку…

«Він у міністра! — випалював я. — Той приходив за ним учора ввечері… Це, напевне, для експертизи…» Вони не дуже вірили… Але все ж стояли якийсь час у роздумах… А я тим часом тікав у гімнастичний зал… «Я подивлюся, чи він не повернувся!..»

Тільки мене й бачили.

Біда ніколи не ходить сама!.. «Завзятий» дедалі більше розвалювався, розповзався і обростав латками… Він так продірявився й зносився, що просто розлазився на нитки!..

Настала осінь, подули вітри! «Завзятий» гойдався від поривів та обвисав у момент підйому, замість того щоб зринути вгору… На водень і метан пішла купа грошей… І тільки якщо його дуже довго накачували, він робив невеликий ривок… Двома або трьома різкими стрибками йому вдавалося перелетіти через найближчі кущі… Потім він зносив огорожу й падав у фруктовий сад… Потім ще один ривок… він відскакував рикошетом від церкви… Зривав флюґер… І летів до села… Сильний вітер відносив його просто на тополі… Де Перейр більше не витримував паузи… Він випускав голубів… І гучно сурмив у ріжок… Він просто заглушав мене… Я мав підбирати ці жалюгідні обривки на берегах Сени й Уази, в Шампані та навіть у Йонні! Він проорав своєю дупою всі бурякові поля Північного Заходу… Колись чудова ґондола з індійського очерету зовсім втратила вигляд… На плато Оржмон куля пролежала добрі дві години у величезній баюрі гноївки! Яка так чудово ширила свої запахи!.. Усі вуйки в окрузі просто хапались за животи від реготу… Коли «Завзятий» нарешті склали, він страшенно смердів екскрементами… а Куртіаль теж був по вуха в лайні, тож нас не пустили в купе… І ми змушені були їхати в причепі разом з інструментами, спорядженням та гвинтами.

Але й після повернення в Пале-Рояль це ще не скінчилося!.. Наш чудовий аеростат навіть у глибині підвалу смердів так потужно, що нам довелося спалити за літо щонайменше десять каструль бензойної смоли, сандалу та евкаліпту… цілі стоси вірменського паперу[59]!.. Інакше нас би витурили! Вже були скарги… Але це було ще півбіди… Зрештою, то були звичайні труднощі нашого ремесла… Найсильнішого й фатального удару нам завдала конкуренція з боку літаків… Саме так… Вони відбили у нас всю клієнтуру… Навіть наші найвірніші комітети… ті, що нам повністю довіряли і завжди приймали нас… Перон, Брів-ла-Вілен, наприклад! Карантан-сюр-Луан… Мезе… Цілковито віддані Куртіалю тихі комітети… що знали його вже 35 років… і де йому завжди довіряли… Всі вони раптом під різними приводами стали уникати нас!.. викручуватися! брехати! Це був кінець! Страшно було подумати!.. Особливо починаючи з травня і червня-липня 1911 року справи пішли гірше нікуди… Якийсь Кандемар Жульєн — якби лише він один! — зі своєю «Бабкою» відбив у нас понад двадцять клієнтів!..