Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

Батько, весь у пов'язках, не міг повернути голови, він буквально задихався від фурункулів, але добре чув, як мати тягла за собою ногу, а потім на іншому поверсі перевертала все догори дриґом то в тій, то в тій кімнаті… Це страшенно його дратувало… Він гатив по своїй машинці… Навіть обдер собі від злости пальці. Гукав до неї…

— О! Благаю тебе, Клемансе! Ти чуєш мене чи ні? Що це за чортівня! О Господи! Може, ти все-таки приляжеш, хай йому біс! Ти вважаєш, що у нас усе дуже добре? Думаєш, нам ще мало? Боже мій!..

— Ох! Оґюсте! Дай мені спокій, прошу… Це моя справа!.. Не хвилюйся про мене!.. Я почуваюся дуже добре!

Вона все це промовляла янгольським голосом…

— Легко сказати! — волав він… — Сто чортів! Прокляття! А дідько би забрав вас усіх! Та сядеш ти нарешті?

* * *

Уранці я попередив матір…

— Послухай, мамо, сьогодні я не прийду на обід… Я піду в Ліла… Розпитати, як там щодо заводу…

— Послухай, Фердінане, — сказала вона мені… — Я тут подумала… Я хотіла б, щоб Ортанз сьогодні ввечері як слід прибрала на кухні. Вже щонайменше два місяці каструлі, раковина та сковорідки в огидному стані… Відтоді, як я захворіла, я не могла цим зайнятися… Все це смердить позавчорашніми недоїдками… Якщо я пошлю її на закупи, вона затримається й протиняється кілька годин, адже вона балакуча, як сорока!.. Вона зайде до перекупки, що торгувала фруктами… і проведе там цілу вічність. А ти все одно проходиш повз площу Республіки… тож зайди до Каркуа й купи для свого батька на чотирнадцять су найкращої шинки… найвищого ґатунку… ти зрозумів, що я сказала? Свіжої та майже без жиру… Ти її гарненько роздивись… Нам двом залишилися макарони, їх треба знову трохи відварити… ще купи три вершкові сирки і ще, якщо ти зможеш усе запам'ятати, салат-латук, який не дуже розпустився… Мені тоді не доведеться готувати обіду… Запам'ятав? Пиво у нас ще є… Ортанз принесе дріжджі… Для твого батька з його фурункулами салат дуже корисний. Як будеш іти, візьми гроші, сто су в моєму гаманці на каміні в нашій кімнаті. Витрачай їх ощадливо!.. Повертайся до вечері!.. Може, тобі все це записати? Через спеку я боюся брати яйця… У твого батька ентерит… А від полуниці ще гірше… У мене самої від неї червоні плями… а про нього з його нервами вже і казати нічого!.. Краще бути обережним…

Я все зрозумів, я міг іти… Взяв оті сто су… Вийшов з Пасажу… Трохи постояв біля басейну у сквері Лувуа… Подумав, сидячи на лавці… До сраки цей Ліла, у мене на прикметі був один ремісник, що займався візерунчастими тканинами та виготовляв аксесуари для вітрин, оксамитки, таблички. Хтось мені про нього говорив… Це на вулиці Ґренета № 8… Чудова ідея!.. Було близько десятої… Не дуже жарко… я йшов зовсім не поспішаючи. Підійшов до дверей… Піднявся на п'ятий поверх… Подзвонив, двері прочинилися… Місце вже зайняте! Ось так! Наполягати не було сенсу… Це мене одразу звільнило! Я спустився вниз поверхів на два… Там, на сходовому майданчику третього поверху, я сів на хвилину і зняв свій комірець… Знову трохи помізкував… перебираючи подумки все спочатку, я згадав ще одну адресу торговця елітними шкіряними виробами у кінці вулиці Меле… Але це було не надто терміново… Я роззирнувся. Місце було доволі мальовниче… Дошки підлоги були виламані, огидно пахло цвіллю та вбиральнями… але пропорції тут були величними та грандіозними… напевне старовинний особняк минулого століття… Це було видно з прикрас, ліпнини, кутих поручнів та сходинок із мармуру та порфіру… Це була не «липа»!.. Справжня ручна робота!.. Я розбирався в стилях! Хай йому дідько! Справді, чудово!.. Жодної підробленої розетки!.. Це нагадувало величезний салон, лише без людей… Вони квапливо проходили повз мене, прямуючи до своєї сумної роботи. І ніхто нічого не розглядав… Лише я збудив спогад!.. І запах гнилизни…

Звідси я бачив увесь двір з водограєм, тут мені було зручно… А більшого мені й не потрібно було… Навіть усі шибки були старовинними… крихітні кольорові квадратики, фіолетові, темно-зелені, рожеві… Тут мене ніхто не турбував, люди не звертали на мене уваги… Вони йшли у своїх справах… Я вже обдумував свій день… І тут я помітив свого знайомого! Сходами підіймався бородань величезного зросту… Він важко дихав, тримаючись за поручні… Це був торговий аґент, а проте хороший хлопець… справжній веселун. Я не бачив його відтоді, як пішов від Ґорложа… Він продавав ланцюжки… На сходовому майданчику він мене впізнав… І мимохідь заговорив зі мною… Він розповів про себе, а потім запитав, що нового відбулося у мене за цей рік… Я перерахував йому всі новини… У нього не було часу мене слухати, він збирався у відпустку… Одразу після полудня… Його дуже тішила ця перспектива… Він попрощався зі мною досить швидко… І побіг нагору, перестрибуючи через чотири сходинки… Він поспішав повернути своєму господареві скриньку зі зразками… У нього ще залишався час, щоб заскочити на вокзал д'Орсе та сісти в потяг на Дордонь… Він їхав на тиждень і побажав мені удачі. Я теж побажав йому добре розважитися…

Але все ж своєю розповідаю про село цей довгань зіпсував мені настрій… Раптом я втратив самовладання. Ох! У мене сьогодні нічого не вийде! Я був у цьому абсолютно впевнений!.. Я міг тепер думати лише про пустощі, великі простори і про село! Хай йому дідько! Він деморалізував мене… У мене раптово з'явилося пристрасне бажання побачити зелень, дерева, квітники… Я не міг більше стриматися… Це вабило мене! Хай йому дідько!.. Я сказав собі: «Я зараз же піду і все куплю на обід!..» І думав далі: «А потім з'їжджу в Бютт-Шомон!.. Але спочатку треба звільнитися! До сьомої години я повернусь… У мене буде весь вечір вільний!» Вирішено!..

Я кинувся до найближчої крамниці… до Рампоне… Я дуже поспішав… на вулиці Етьєн-Марсель… зразкова м'ясна крамниця… ще краща, ніж у Каркуа… Чудовий товар… Я взяв шинки на 14 су… того сорту, що любив мій батько, і до того ж зовсім без жиру… Салат я купив поруч на ринку… Сири теж… Мені позичили навіть посудину.

І ось я, не поспішаючи, попрямував Севастопольським бульваром, вулицею Риволі… Я вже ні про що не думав! Було так душно, що я ледве волочив ноги… тримався попід арками… йшов уздовж вітрин… Я сказав собі: «Треба сходити в Булонський ліс!..» Я йшов ще досить довго… Але нарешті стало геть нестерпно… біля огорожі Тюїльрі я звернув… І зайшов у сад… там знову юрмився клятий натовп… не одразу навіть вдалося знайти місце на траві… особливо у затінку… Це було досить складно…

Мене злегка затисли, я втік униз до великого басейну… Тут було дуже свіжо і дуже приємно… Але зараз же з'явилася ціла орда з усіх чотирнадцяти навколишніх кварталів, щільна маса багряно-червоних, хрипучих, лискучих, спітнілих людей… Будинки викидали з себе всю погань просто на широкі галявини, всіх консьєржок, мешканців, зацькованих сильною спекою, блощицями та кропив'яною лихоманкою… Вони юрмилися, сміючись та штовхаючись… Нові юрби, крикливі й загрозливі, сунули з боку музею Інвалідів.

Аби захистити рододендрони та газони з маргаритками, спробували закрити ґрати… але навала все змела, все спустошила, понівечила та зламала огорожу… Це було сильніше, ніж обвал, справжня кавалькада серед руїн… Чулися хрипкі огидні крики, всім хотілося, щоб гроза, нарешті, вибухнула над площею Злагоди!.. Але з неба не впало ні краплинки, й усі кинулися в басейн, і купчилися там, голяка, в самих лише трусах… Вони порозпліскували всю воду, не залишивши ні краплини…

А я лежав на схилі, порослому травою, мені насправді особливо не було на що особливо нарікати… Загалом, я був у безпеці… Ліворуч у мене були продукти, я тримав їх під пахвою… Я чув тупіт табунів, що шаленіли біля квітників… Підходили все нові й нові… Ціла когорта спраглих… Розгорілася битва за право вилизати дно ставка… Вони висмоктали з бруду весь намул, разом з хробаками… Вони переорали, спустошили й подірявили все довкола. У всьому Тюїльрі не залишилося жодної невитоптаної травинки… Це було більше, ніж просто величезне жахіття, на чотири кілометри навколо все перетворилося в подовбаний кратер, ревучу безодню, наповнену п'яницями…

На самому дні цього пекла, серед палаючого вугілля сім'ї намагалися знайти свої кусні… Цілі шматки м'яса, задні частини, нирки випорскували просто на середину вулиці Рояль та високо в хмари… Всюди ширився нещадний запах сечі від нутрощів та підгнилої печінки… Вдихаючи повітря, можна було їсти за компанію… Вийти звідтіля було неможливо… Дорогу перегороджували три нездоланні вали. Вздовж усіх терас висотою з семиповерховий будинок були нагромаджені дитячі візки…

Гнилий вітерець у вечірніх сутінках розносив легку мелодію… чудовисько зі ста тисячами ширінок насідало на мучеників, і у нього в животі буркотіла музика… Я випив дві пляшки пива, цілком на шару, просто поцупив… потім ще дві… і ще дві… всього дванадцять. Ось так!.. Я витратив усі сто су… в мене більше не було ні сантима… Я вицмулив цілий літр білого… Ну й діла!.. І ще цілу пляшку шипучки… Я збирався помінятися з сім'єю на лавці!.. Ох!.. Виміняв у них камамбер… зовсім свіжий… на мій вершковий сирок!.. Увага!.. Я обміняв скибочку шинки на пляшку червоного!.. Якраз те, що потрібно… І в цей момент з'явилася сторожа!.. Ох!.. Нахабство!.. Дурний жарт!.. Ми ж нікого не чіпали!.. Вони одразу ж ганебно змилися… хитаючись… зменшуючись… Відлетіли з поривом вітру! Втекли… Зникли за статуями!.. Натовп підвівся! Кратер забурчав, загудів, заклекотав… Залпи порожніх пивних пляшок долітали до самої площі Зірки!..

Я розділив свій салат на дві частини, і ми зжерли його просто так, сирим… Жартую з дівчатками… П'ю все, що трапляється під руку… Але досить вже пійла!.. це більше не тамує спраги… лише в горлі дере… Все обпікає, повітря, чиїсь цицьки. Якщо поворухнуся, лише спробую встати, точно виблюю… це вже напевне! Зрушитися з місця абсолютно неможливо… Мої повіки склеплюються… погляд гасне… У повітрі лине ніжний приспів… «Я знаю, яка ви гарна…»

Бам! Ка! ра! клак! клак! Це ліхтар, велика біла куля вибухає вгорі від удару каменюки! Дівулі схоплюються! Дико лементують! Це вуркагани з того кутка, жартівники, брудні свині, по той бік канави… Їм потрібна повна темрява!.. От! наволоч!.. Я падаю на якогось хлопа… Він тлустий, як кріт!.. Хропе! Свинтус!.. Але нічого!.. Я зручно влаштувався!.. Він присипляє мене своїм хропінням!.. Заколисує!.. Я думав, у мене ще залишився камамбер… А це вершковий сирок… Він тут!.. Я весь час тримаю його біля серця… Не треба було залишати його в коробці!.. в коробці… Ми тут… Ми залишаємось… Здається, подув вітерець… Сирне серце спить… Здається, вже дуже пізно!.. Зовсім пізно!.. Як і з сиром!.. Надто пізно.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 66. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи