Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит

Смерть у кредит

Що ж до мене, то я намагатимуся протриматись якомога довше… не втрачаючи самовладання і гідности… Я намагатимуся звести до мінімуму можливість грубого інциденту, наслідки якого легко собі уявити… Всі можливі наслідки! Я докладаю максимум зусиль!.. стримуюся!.. намагаюся тримати себе в руках, щоб не дати ані найменшого приводу для лайки! шкода, далеко не завжди це вдається… У своїй ретельності ці молоді парвеню доходять до справжніх провокацій!.. Я стаю мішенню, метою для їхніх інтриг! Я відчуваю, що вони переслідують мене своїми вивертами, знущаннями та постійними кпинами… вони мене дістають… Чому? Я гублюся в здогадах… Чи, здається, тільки через мою присутність? Можеш собі уявити, що таке сусідство й постійна ворожість для мене надзвичайно болючі. Більш того, зваживши все як слід, я усвідомлюю, що приречений у цьому змаганні у спритності, хитрості та підступності!.. Що я можу їм протиставити? Я не маю жодних особистих або політичних зв'язків, моє життя добігає кінця, у мене не має ні статків, ні родичів, у цій грі я маю лише один козир! Це чесна бездоганна служба в «Коксінелі» протягом ДВАДЦЯТИ ДВОХ РОКІВ БЕЗПЕРЕРВНО, моє чисте сумління, моя порядність та чітке непохитне уявлення про обов'язок… Чого ж мені чекати? Очевидно, гіршого! Тяжкий тягар моїх чеснот мені зарахують, боюся, скорше в дебет, ніж у кредит, коли настане час зводити зі мною рахунки!.. Я бачу це наперед, мій любий сину!..

Якщо моє становище стане зовсім нестерпним (а воно стає таким дедалі швидше), якщо мене викинуть раз і назавжди? (А привід знайдеться! Все частіше ставиться питання про повну реорганізацію наших служб.) Що тоді буде з нами? Ми не можемо думати про це з твоєю матір'ю, не здригаючись від жаху! Нас охоплює страх!..

Про всяк випадок, у намаганні знайти захист, я вирішив опанувати (остання спроба) друкування на машинці, не в бюро, певна річ, а в ті кілька годин, які залишалися вільними від доставок та біганини у справах, пов'язаних з нашою крамницею. Ми взяли напрокат цей інструмент (американський) на кілька місяців (нові витрати). Але й щодо цього я не тішу себе особливими ілюзіями!.. У моєму віці, ти це знаєш, нелегко пристосовуватися до нової техніки, до інших методів, інших манер, інших думок! Особливо людям, що знеможені, як ми, тривалими злигоднями життя, вкрай знеможені… Все це змушує нас дивитися в майбутнє, мій любий сину, з важким серцем! і ми не маємо права, безперечно, це не буде перебільшенням, навіть на одну помилку, навіть на найменшу необережність!.. Якщо ми, твоя мати і я, не хочемо закінчити життя в цілковитих злиднях!..

Ми цілуємо тебе, мій любий хлопчику! Твоя мати приєднується до мене! Вона закликає! Благає тебе! заклинаю тебе перед поверненням з Англії (не заради нас, не заради любови до нас, а в твоїх особистих інтересах) зважитися нарешті остаточно та повністю віддати всі сили для досягнення успіху в твоїй справі.

Твій люблячий батько Оґюст.

P. S. Твоя мати просить мене повідомити тобі про смерть пані Дівонн, що настала минулого понеділка в Кремлен-Бісетр.

Вона злягла і не вставала вже кілька тижнів. У неї була емфізема та серцева недостатність. Вона не дуже страждала, всі останні дні постійно спала… Вона не відчула приходу смерти. Ми бачили її напередодні, незадовго до її кінця».

* * *

Наступного дня, десь близько полудня, ми вдвох, Джонкінд і я, були в саду й чекали на обід… Була чудова погода… Якийсь тип на велосипеді… зупинився і подзвонив у двері… Телеграма… Я зірвався… це від мого батька… «повертайся негайно, мати турбується. Оґюст».

Я тихцем піднявся на другий поверх і зустрів там Нору, передав їй цидулку, вона прочитала, спустилася накривати на стіл, принесла суп, і ми почали їсти… Уф! Раптом вона розридалася… Схлипнула, не стримавшись, і втекла на кухню. Я чув, як вона плаче в коридорі… мене збентежила її поведінка! Це на неї не схоже… цього з нею ніколи не було… Та я не повів і бровою… Залишився за столом разом з недоумком та продовжував його годувати… Настав час іти на прогулянку… Я не мав ані найменшого бажання… Те, що сталося, збило мене з пантелику…

До того ж я знову подумав про Пасажі, мене невідступно переслідувала думка про моє повернення «туди»… сусіди… знову пошуки місця… Прощавай, незалежність! Бісове мовчання… Кляті прогулянки!.. Треба почати спочатку, з самого дитинства, переробити все! Терміново!.. Сволота!.. Гидота!.. Мерзенна поведінка! Дуже вихована дитина! Огидний бонза! мені набридли їхні заклинання! Варто було мені уявити своїх батьків, у мене в роті з'являвся смак пташиного посліду! Мати з її ніжкою-ходулею, батько з його вакхічними вусами та вакханаліями, всі його огидні зведення рахунків…

Джонкінд тягнув мене за рукав. Він не розумів, що відбувається. Він хотів іти. Я дивився на нього. «No trouble». Ми скоро розлучимося… Може, йому бракуватиме мене в цьому світі, цьому кумедному, всезаковтному, абсолютно ненормальному хлопчиськові… Ким я йому уявлявся? Биком? Ланґустом?.. Він уже звик, що я з ним гуляю… Йому, мабуть, пощастило… Він міг бути навіть ніжний, якщо йому не надто докучали… Мій задуманий вигляд не вельми йому подобався… Я ненадовго відвернувся до вікна… Коли я обернувся, цей пустун стрибав серед тарілок… Потім він застиг і почав мочитися! Надзюрив у суп! Він уже зробив це! Я кинувся, схопив його і змусив злізти… саме в цю мить відчинилися двері… Увійшов Мерривін… Він машинально пройшов уперед, ні на що не звертаючи уваги, риси його обличчя ніби застигли… Він ішов, як автомат… Спершу зробив коло навколо столу… два, три рази… потім знову… Він знову вдягнув свою чудову чорну адвокатську мантію… Але під нею був спортивний костюм, штани для ґольфу, що нагадують кальсони… зелена блуза його дружини… геть тупа мармиза… Так само сомнамбулічно він пройшов далі… в кілька прийомів подолав поріг… трохи прогулявся в саду… Навіть спробував відкрити ґрати… Потім завагався… Змінив своє рішення і повернувся до нас, до будинку… повністю занурений у свої мрії… Він пройшов повз Джонкінда… Урочисто привітав нас, дуже широким жестом… Його рука піднялася й упала… Щораз він злегка нахилявся… Він ніби звертався до натовпу, що був десь далеко, дуже далеко… У нього був такий вигляд, ніби він відповідав на бурхливі овації… А потім, нарешті, знову піднявся до себе… дуже повільно… з гідністю… Я чув, як він знову зачинив двері…

Джонкінда налякали ці дивні витівки… цей чоловічок на шарнірах… Він не міг більше встояти на місці. Йому хотілося втекти, його охопила паніка. Я поклацав йому язиком і зробив ось так: го! го!.. Зовсім як до коня, це зазвичай приводило його до тями… Нарешті я був змушений поступитися йому… І ми рушили полями…

Біля шотландських бараків ми перестріли хлопців з «Hopeful Academy». Вони йшли грати в крикет на інший кінець долини. Несли свої ключки, «Wickets»… Ми впізнали всіх наших давніх знайомих… Вони подавали нам дружні знаки… Вони всі поправилися, добре підросли… Були дуже веселі… Й тішилися, що зустріли нас. Їх помаранчеві та блакитні спортивні форми дуже оживляли небокрай.

Ми дивилися їм услід… Повернулися дуже рано… Джонкінд усе ще тремтів.

* * *

Ми з Джонкіндом були на верхній дорозі, на «Willow Walk», на тій самій, що вела до коледжу, коли зустріли віз, великий фургон, з трьома кіньми… Це були вантажники…

Щоб об'їхати крутий спуск, вони прямували через сади й вивозили речі… Цього разу забрали геть усе, вимели під мітлу… Ми зазирнули всередину фургона, фіранки було піднято… Два ліжка служниць, одна шафа, маленька скриня для посуду, триколісний велосипед старого телепня… і ще купа мотлоху… Вони, напевне, спустошили горище! Повністю весь будинок! Здається, не залишилося більше нічого!.. Вони вивозили навіть пляшки, було чутно, як ті перекочуються в глибині ящика… Судячи з усього, залишилося не дуже багато…

Я всерйоз почав побоюватися за мою одежину та черевики! Якщо вже вони зважилися на такий грабіж, то слід бути готовим до всього!.. Це вже насправді «повний розпродаж»! Я кинувся щодуху, аби подивитися, що залишилось! До того ж уже був обідній час… Стіл було накрито врочисто… Найкращими наборами… Тарілки у квіточках, кришталь!.. У голій кімнаті ця пишнота особливо впадала у вічі!..

Картопля в олії, артишоки в оцті, заспиртовані вишні, соковитий пиріг, шинка… Загалом, повний достаток, і на довершення всього — розсипи квітів просто на скатертині, між чашками! Це ж треба! Такого я не очікував!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 64. Приємного читання.