— Ну, а скільки?
— П’ятнадцять франків,— відповіла торговка.
Тоді служниця швидко поклала рибу назад на мармуровий прилавок, немов збираючись вже піти. Та Луїза затримала її:
— То скажіть вашу ціну.
— Ні, ні, це занадто дорого.
— А все-таки скажіть.
— Хочете вісім франків?
Тітка Мегюден, мов прокинувшися, засміялась недобрим сміхом:
— Мабуть, люди гадають, що ми десь накрали свій товар. Вісім франків за таку велику рибу! Це, може, тобі, моя лялечко, дадуть стільки за ніч, щоб ти не зів’яла!
Луїза відвернулася з ображеним виглядом. Але служниця поверталася двічі, пропонувала дев’ять і, нарешті, десять франків. Тоді, коли вона вже справді хотіла піти, торговка несподівано поступилась ціною:
— Ну, гаразд, хай буде по-вашому, давайте гроші!
Служниця підійшла до прилавка, приязно розмовляючи із старою Мегюден. Мадам Табуро дуже важко догодити. Сьогодні на обід будуть гості, її брат із Блуа, нотаріус із дружиною. Адже у мадам Табуро така статечна рідня; і сама вона, дарма що булочниця, дама освічена.
— Будьте ласкаві, розчиніть мені рибу,— сказала оверньянка, перериваючи розмову.
Нормандка вправно розпорола пальцем живіт камбали і викинула нутрощі у відро. Кінчиком фартуха вона провела по зябрах, щоб зняти піщинки, що налипли на них, а тоді сама поклала покупку в кошик оверньянці.
— Ну, ось, моя красунечко, ви мені подякуєте.
Проте за чверть години служниця прибігла, розчервоніла, плачучи й тремтячи від гніву. Швиргонувши камбалу на мармур, дівчина показала на череві риби широку дірку у м’ясі, що доходила до хребта. Цілий потік уривчастих слів виривався з її горла, здушеного слізьми:
— Мадам Табуро не хоче вашої камбали! Вона сказала, що її не можна подавати гостям... А мене вилаяла дурною, яку кожен обкрадає... Адже ви самі бачите, що риба протухла. Я її на спину не перевертала, на слово вам повірила... Віддайте мені назад десять франків!
— Треба дивитись, коли купуєш,— спокійно відповіла Нормандка.
Оверньянка підвищила голос; тоді зі свого місця підвелася стара Мегюден:
— Та чи дасте ви нам колись спокій, чуєте? Хіба можна брати назад рибу, яка валялась у покупців? Ото ще! Та звідки ми знаємо, куди ви її кинули, що зробили з нею!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Черево Парижа» автора Еміль Золя на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „III“ на сторінці 7. Приємного читання.