Розділ «III»

За три дні всі формальності було виконано; префектура без жодних ускладнень погодилася прийняти Флорана за самою лише рекомендацією Верлака, просто як тимчасового заступника. Гавар неодмінно схотів піти разом з ним до префектури. Залишившись потім удвох з Флораном на тротуарі, він почав підштовхувати його ліктем у бік, мовчки посміхаючись і хитро підморгуючи. Поліцаї, яких вони зустрічали на набережній Орлож, мабуть, здавалися Гаварові дуже смішними, бо, проходячи мимо них, він трохи горбив спину, як людина, що давиться від сміху.

Другого ж дня Верлак почав знайомити нового наглядача з його обов’язками. Протягом кількох днів, уранці, він мав супроводити Флорана серед метушливого люду, що був під його наглядом. Бідолаха Верлак, як його звав Гавар,—блідий чоловічок, невеличкий на зріст,— безперестану тяжко кашляв; закутаний у фланель, у фулярові хустки та кашне, він ступав по волозі і потоках холодної води рибного павільйону тоненькими, як у хворобливої дитини, ніжками.

Першого ранку, з’явившись о сьомій годині на ринок, Флоран зовсім розгубився; очі в нього розбігалися, голова паморочилась. Навколо дев’яти столів, де провадилася торгівля, вже ходили торговки-покупниці, збиралися службовці з своїми паперами; агенти закупочних контор з шкіряними торбами через плече ждали виплати, примостившись на перевернутих стільцях біля прилавка, де йшов продаж. Товари вивантажували, розпаковували в загородженому проході між прилавками, вивалюючи навіть на тротуар. Уздовж усього майдану здіймалися гори маленьких довгастих козубів, коробів та кошиків, мішків, доверху наповнених морськими черепашками, звідки струмочками стікала на землю вода. Заклопотані здавачі товару поквапливо перестрибували через купи, витягали разом солому з козубів, спорожнювали їх, відкидали геть і блискавично розкладали товар по широких круглих корзинах, намагаючись якнайвигідніше розмістити його. Коли все було готове, Флоранові привиділося, що тут, на тротуарі, мілина з гинучою рибою, яка ще дихала, відлискуючи рожевим перламутром, червоніючи коралом, біліючи молочними перлами, мінячись усіма барвами та блідозеленими відтінками океану.

Тут, у безладді, так, як їх випадково захопили сіті серед водоростів, де ховається таємниче життя морської безодні, трепетали різні породи тріски й камбали; проста риба брудносірого кольору з білуватими плямами; морські вугрі, подібні до великих вужів темносинього кольору, з маленькими чорними очицями, такі слизькі, що вони наче повзали і здавалися ще живими; пласкі скати з блідим черевцем, отороченим ніжночервоною смужкою, з чудовою спинкою, на якій хребці міняться мармуром, а натягнуті плавці схожі на платівки кіноварі, порізані смужками флорентинської бронзи, темні й крапчасті, як жаби або отруйні квіти; морські собаки з породи акул, потворні, огидні, круглоголові, з пащею широкою, як рот китайського божка, з короткими товстими крилами кажанів,— чудовиська, що, мабуть, своїм гавканням охороняють незліченні скарби, заховані в морських печерах. Далі лежали риби-красуні, кожна на окремій рогожі з лози; лососі в срібних розводах, де кожна лусочка здається наче вигравіруваною по гладенькому металу; головані з товщою, грубіше насіченою лускою; великі палтуси; крупні камбали з лускою частою та білою, як сир; тунці, гладенькі й блискучі, наче торбинки з чорнуватої шкіри; круглі морські окуні, що розкривали величезну пащу, ніби їхня надто велика душа застрягла в горлі, заціпенівши від агонії. З усіх боків впадала в очі велика кількість сірої або жовтавої камбали, що лежала парами; тонкі, витягнуті піскориї, схожі на обрізки олова; оселедці, трошки вигнуті, з кривавими зябрами, що червоніли на їхній гаптованій сріблом шкірі; ситі золоті рибки були пофарбовані де-не-де карміном; золотаві макрелі з зеленкуватокоричньовими лусочками на спині сяяли мінливим перламутром своїх боків, а рожеві барвени з білими черевцями і яскравими хвостами, повикладувані головами до центра корзини, здавалися небаченими квітами, помережаними білими та ясночервоними візерунками. Були тут і так звані кам'яні барвени, або червоноборідки, з ніжним м’ясом, помальовані червоним коропи, кошики мерланів з опаловим відливом; корюшка лежала в чистеньких кошичках, гарних, наче кошички з суницями; від неї йшов запах свіжих фіалок. Рожеві й сірі креветки купами лежали в козубках, вилискуючи ледве помітними бісеринками тисяч своїх очей, чорних, мов агат; лангусти, всіяні колючками, омари з чорним тигровим рисунком, ще живі, підіймалися на своїх поламаних клішнях з шарудінням і потріскуванням.

Флоран неуважно слухав пояснення Верлака. Сніп сонячного проміння, проникаючи крізь скляну стелю критого проходу, запалював ці обмиті й пом’якшені хвилями розкішні барви з невиразними райдужними тонами самоцвітних черепашок: опал мерланів, перламутр макрелей, золото барвенів, блискучу вишивку оселедців, великі срібні бляхи лососів. Здавалося, що морська царівна спустошила всі свої скриньки з коштовностями, які звалили на землю в одну купу,— тут сяяли небачені добірні оздоби, цілі річки самоцвітів, золота й срібла, купи намиста, дивовижних браслетів, велетенських брошок, варварських оздоб невідомого призначення. На спині у скатів та акул блищали великі темні самоцвіти — фіалкові, зеленкуваті на темному сріблі, а тоненькі пластинки піскориїв, хвости й плавці корюшки нагадували витончені ювелірні вироби.

В лице Флоранові віяв свіжий, знайомий морський вітер, гіркий та солоний. Він нагадував йому узбережжя Гвіани, гарну погоду під час переїзду до Америки. Флоранові уявлялось, що він стоїть на березі мілкої бухти під час відпливу, коли водорості парують на сонці, відкриті скелі рифів висихають, а дрібні камінці міцно пахнуть морем. Свіжа риба навколо нього мала дуже хороший запах, трошки їдкий та дражливий, що викликає апетит.

Верлак закашлявся; його пронизувала вогкість, і він щільніше кутався у кашне.

— Тепер,—сказав він,—ходімте до прісноводної риби.

Там, з боку фруктового павільйону, останнього перед вулицею Рамбюто, навколо столу для торгів були саджалки, розгороджені чавунними гратами. Мідні крани у вигляді лебединої шиї, пускали в них тоненькі струмки води. В одному відділенні копошилися раки, у другому мелькали темні спини коропів і невловимі кільця вугрів, що весь час скручувалися й розкручувалися. Верлака знову почав душити кашель. Тут волога була інакша — відчувався м'який запах річки, теплуватої води, що застоялася на піску.

Того ранку привіз із Німеччини раків у коробках та кошиках був дуже великий. Біла риба з Голландії і Англії теж переповнювала ринок. Біля саджалок розпаковували рейнських коропів червонокоричньового кольору, з лускою, подібною до позолоченої та бронзової емалі; великих щук — шершавих залізносірих водяних розбишак, що виставляли свої люті голови; чудових темних линів, що нагадували червону мідь із зеленими плямами окису. Серед цих строгих золотистих тонів круглі кошики з піскарями та окунями, з форелями і звичайними себеликами — плоскою рибою, наловленою вершами,— блищали яскравою білизною, спинками кольору синюватої сталі, який поволі зникав, переходячи в прозору блідість черевця, а широкі дрібні камбали, білі, як сніг, виділялись у цьому колосальному натюрморті своїм різким світлим тоном. У саджалки обережно висипали з мішків молодих коропів; рибки переверталися, лежали якусь хвилину на боці, а тоді пірнали, щезаючи у воді. Кошики з дрібними вуграми перекидали разом: вугри падали на дно, мов цілий вузол гадюк, а великі, завтовшки з дитячу руку, підіймали голови і самі ковзали під воду гнучким рухом вужів, що ховаються в кущі. І риба, що томилася без води з самого ранку, поволі засинала на брудному верболозі корзин під галас ринку. Вона відкривала рота, втягала боки, наче ловила вологе повітря, і це німе гикання, яке повторювалося кожні три секунди, було подібне до дивовижного позіхання.

Тимчасом Верлак повів Флорана назад до морської риби. Він ходив з ним, розказуючи йому всі найскладніші подробиці. Всередині павільйону, біля дев'яти бюро, товпилася юрба, утворюючи рухливе море голів; а над цими головами сиділи службовці на високих табуретках і складали списки.

— Невже всі оці люди служать у посередників? — запитав Флоран.

І тоді Верлак, обійшовши павільйон від тротуару, повівновака в загородку одного з торгових приміщень. Він показав йому різні відділи й познайомив з персоналом, який розмістився за великим столом із жовтого дерева, що смердів рибою і був забризканий водою з рибних корзин. На верху, в скляній будці, чиновник муніципальних зборів записував цифри надбавок. Нижче від нього, на високих стільцях, спершись на вузенькі пюпітри, сиділи дві жінки, що записували на таблицях для посередників ціни на товар. Приміщення поділялося на дві частини: з кожного боку на край довгого кам'яного прилавка перед столом оцінювач ставив корзини, оцінював партії риби та окремі великі рибини, а табельниця з пером у руці сиділа й вичікувала наслідків торгу. Нарешті старий наглядач показав Флоранові по той бік загородки, навпроти, другу жовту дерев'яну будку, де касирка, повна літня жінка, розкладала стовпчиками су та монети в п'ять франків.

— Тут є два контролі,— пояснив Верлак.— Один від департаменту Сени, другий від поліцейської префектури. Остання призначає посередників і вимагає права стежити за ними. А міська адміністрація, з свого боку, теж бажає бути при торговельних угодах, які регулює таксою.

Наглядач пояснював далі тоненьким байдужим голоском, докладно описуючи суперечки між обома префектурами. Флоран зовсім не слухав його. Він поглядав на табельницю, що сиділа навпроти на одному з високих стільців. Це була висока брюнетка років тридцяти, з великими чорними очима, на вигляд дуже порядна. Вона писала, витягши пальці, як добре вихована особа.

Проте увагу Флорана незабаром привернув верескливий голос оцінювача, який пропонував покупцям чудового палтуса.

— Є покупець на тридцять франків?.. Тридцять франків!.. Тридцять франків!..

Він повторював цю цифру на всі лади, виводячи цілі рулади. Оцінювач був горбатий, з перекошеним обличчям і кудлатою головою, в довгому синьому фартусі з нагрудником. Витягши вперед руки, він завзято вигукував, кидаючи навколо блискавичні погляди:

— Тридцять один! Тридцять два! Тридцять три! Тридцять три п’ятдесят!.. Тридцять три п’ятдесят!