Розділ «III»

Але поміж цих розгнузданих самиць знайшлася в нього одна приятелька. Клер рішуче заявила, що новий інспектор — хороша людина. Коли він проходив повз неї під зливою масних дотепів її сусідок, вона посміхалася до нього. Клер сиділа за своїм прилавком; русяве волосся спускалося їй на скроні та шию; плаття було застебнуте абияк; уся вона була недбала й безтурботна. Найчастіше він бачив, що вона стоїть коло саджалок. Зануривши руки в воду, дівчина перекладала рибу з одної саджалки до другої, пустувала, повертаючи маленьких мідних дельфінів, що випускали з своєї пащі струмені води. Цей плюскіт та дзюрчання надавали їй ніжної грації купальниці на березі струмка, яка ще не встигла вдягнутися до ладу.

Одного разу Клер була надто привітна. Вона покликала інспектора, щоб показати йому товстого вугра, який здивував на торгах увесь ринок, і відчинила грати, якими для безпеки зачиняла саджалку. Вугор, здавалося, заснув у воді.

— Чекайте,— сказала вона,— ось побачите.

Дівчина потихеньку опустила у воду голу, трохи худу руку з синіми жилками на атласній шкірі. Вугор, відчувши її дотик, скрутився і почав швидко звиватися, наповнюючи вузьке корито зеленавими переливами своїх кілець. А тільки він заспокоювався, Клер знову починала бавитись, лоскочучи його кінчиком нігтя.

— Ну й громадище! — вважав за потрібне сказати Флоран.— Мені рідко доводилось бачити таких гарних вугрів.

Клер призналася йому, що спочатку побоювалась їх. Та тепер вона знає, як треба стиснути рибу рукою, щоб та не вислизнула. І Клер узяла другого вугра, трохи меншого, що лежав поряд. Він викручувався по обидва боки її стиснутого кулачка. Його марні зусилля смішили Клер. Вона кинула цього вугра, спіймала іншого, риючись у саджалці, перевертаючи тоненькими пальчиками купу цих змій.

Потім Клер постояла ще хвилину, розказуючи, що тепер продаж іде погано. Рознощики, що торгують на площадці критого проходу, завдають великих збитків торговкам. Вона не витерла своєї голої руки, свіжої від холодної води, і з кожного пальця стікали великі краплі.

— Ах! — згадала Клер.— Ще ж треба показати вам моїх коропів.

Вона відкрила треті грати й обома руками витягла коропа, що бив в агонії хвостом. Потім дівчина почала шукати іншого, меншого, якого могла б утримати одною рукою; пальці її розчепірювалися, коли риба вдихала повітря. Клер спало на думку засунути в розкриту пащу коропа великий палець.

— Вони не кусаються,— прошепотіла дівчина з тихим сміхом,— коропи не лихі... Я навіть раків не боюся.

Вона знову опустила руку в саджалку, у відділення, де кишіла якась жива маса, і витягла рака, що вчепився клішнею за її палець. Клер спочатку силкувалася його струсити, та, мабуть, рак щипав її дуже боляче, бо вона зашарілась і спересердя відломила йому клішню, продовжуючи посміхатись.

— А от щуці я б не довірилась,— говорила дівчина, щоб приховати своє хвилювання.— Вона мені, як ножем, порізала б пальці.

І Клер показала на великих щук, що лежали на надзвичайно чистій, побілілій від лугу дошці поряд з бронзовими линами та невеликими купками окунів. Тепер її руки були вкриті слизотою від коропів, яких вона відсовувала, стоячи на вогкій підлозі біля саджалки і мокрих риб, розкладених на прилавку. Дівчину оточував якийсь запах свіжості, один з тих міцних запахів, що здіймаються від очерету й твані, де цвіте жовте латаття, коли риба нереститься, солодко й похітливо ніжачись проти сонечка. Клер витирала фартухом руки і все посміхалася із спокійним виглядом, властивим зрілій, але холодній дівчині.

Прихильність Клер давала Флоранові мало втіхи. Масні дотепи ще більше сипались на нього, коли він зупинявся поговорити з нею. Молода дівчина знизувала плечима, кажучи, що її мати — стара негідниця, та й сестра нічого не варта. Несправедливість ринку до інспектора гнівила Клер. Тимчасом війна з дня на день ставала запеклішою. Флоран уже думав, чи не покинути йому свого місця; він і одного дня не залишився б тут, якби не боявся виказати себе боягузом перед Лізою. Його хвилювала думка, що вона скаже, що подумає. Невістка Флорана добре знала про постійну війну рибних торговок з їхнім інспектором, бо від шуму тієї колотнечі аж дрижав увесь ринок, а кожна нова сутичка викликала нескінченні балачки.

Ні вже,—часто говорила вона ввечері по обіді,— я б їх швидко приборкала! Всі вони —погані баби: їх гидко навіть пальцем торкнутися, дрантя паршиве, брудні паскуди! Ця Нормандка — така гидота... Я б їй дала! Вірте слову, Флоране, тут потрібна тверда рука. Ваші ідеї тут ні до чого. Дайте їм добру нагінку, щоб пам'ятали, тоді побачите, як підібгають хвости.

Остання сутичка була жахлива. Одного ранку служниця булочниці мадам Табуро прийшла на рибний ринок купити камбали. Красуня Нормандка, побачивши, що дівчина крутиться коло неї, почала кликати її та підлещуватись:

— Заходьте до мене, я вам знайду, що треба. Чи не візьмете дві гарні камбали або чудового палтуса?

Коли служниця нарешті підійшла й почала нюхати велику камбалу з гидливим виглядом, який звичайно роблять люди, коли хочуть дешевше купити, Луїза поклала їй на руку велику рибину, загорнуту в цупкий жовтий папір, і сказала:

— Ви тільки гляньте, яка важка!

Служниця, маленька щупла оверньянка, зважувала на руці камбалу, відкривала їй зябра мовчки, з тією самою гримасою. Потім вимовила, наче з жалем: