Розділ «IV Як на небі»

— Я просто намагаюся... я намагаюся ставитися до людей так, як до них ставився б Ісус. Ось що для мене християнство.

— Що ж, це чудово, просто клас. Molto ammirevole![78]Я зняв би перед тобою капелюха, якби він у мене був. А тепер, богомільнику, сьорбни трохи, бухло — перший сорт.

Пітер кивнув і заплющив очі. Тартальйоне далі просторікував щось про АМІК, але почав захлинатися.

— Отож... чому ви хлопці всі тут... завдання АМІК... не в тому, щоб спробувати дістати... не в тому... кахи... щоб знайти нові джерела... кахи...

Тартальйоне вихаркав ще кілька шматочків легень у повітря.

— Усьому кінець, голубе! Кінець! У нас є машини, але немає гаражів, capisce[79]? У нас є кораблі, але немає пристані. У нас член стоїть, і з нього вже циркає, але жінка мертва. Дуже скоро всі жінки будуть мертвими. Землі вже нічим не зарадити. Усі родовища виродилися, усі копалини викопано, все їдло з’їдено. È finito![80]

— А тут, на Оазі? Що буде тут?

— Тут? Тебе що, не посвятили у «Веселі першопрохідці»? Ми маємо облаштувати тут затишний куточок, ясла, місце, звідки вся ця лабуда зможе розпочатися знову. Ти чув про Схоплення Церкви[81]? Ти віриш у Схоплення Церкви, богомільнику?

Пітер знову підніс келих до губ. Він щосили намагався лишатися притомним.

— Узагалі, не вірю, — зітхнув чоловік. — Мені здається, це поняття виникло через те, що Святе Письмо неправильно витлумачили...

— Ну ось, а тутешній проект, — заявив Тартальйоне з гордовитою зневагою, — це таке собі колективне Схоплення. Корпорація «Хап-хап». Відділ вознесіння. Ви стурбовані станом вашого світу? Ваше рідне місто щойно зрівняв із землею ураган? У школі, де вчаться ваші діти, повно гангстерів і торговців наркотою? Ваша мати щойно померла у власному merda[82], доки медсестри дерибанили між собою морфій? Нічим заправити машину, а крамниці стоять, наче занурені у дзен? Немає світла і зливний бачок не працює? Вам здається, що майбутнє — лайно? Агов, non dispera[83]! Вихід є. На вас чекає прекрасна Оаза. Ні тобі злочинів, ні божевілля, узагалі нічого поганого. Ви матимете новий-новісінький дім, дім на просторі[84], оленя чи антилопи не буде, але — слухайте-но! — думайте про переваги: тут ви не почуєте лихого слова, ніхто вас не зґвалтує і не розповідатиме свої спогади про Париж навесні, навіщо принюхуватися до цієї засохлої блювотини[85], правда ж? Порвіть усі зв’язки, зітріть усе з дошки, забудьте про Аушвіц і Аламо, і... і про довбаних єгиптян, заради бога, теж забудьте, кому вони потрібні, кого вони хвилюють, зосередьтеся на завтрашньому дні. Вперед і вгору. Прекрасна Оаза чекає на вас. Усе працює, все готово. Бракує тільки тебе.

— Але... для кого це? Хто сюди прилетить?

— Ось воно! — Тартальйоне, шаленіючи, так і сипав глузливими словами. — Питання на мільйон, еге ж? Хто сюди прилетить. Хто сюди прилетить... Muy interesante[86]! Ми ж не можемо запустити гадюк у наше кубелечко, адже ж ні? Усякі психи, нахлібники й саботажники нам тут не потрібні. Підходять тільки милі, врівноважені люди. Ось тільки — увага! — за проїзд треба заплатити. Я маю на увазі, час сіяти і час збирати врожай, правильно? АМІК не може вічно вкладати свої гроші, настав час отримувати прибутки. То хто ж полетить? Голота, яка працює продавцями і прибиральниками? Не думаю. АМІК візьме заможненьких засранців, але не сволоту якусь там, не примадонн — ні-ні, вони візьмуть хороших, сіль землі. Мультимільйонерів, які в автобусі поступаються місцем. Магнатів, які залюбки перуть руками свої футболки, тому що, ну, треба, треба ж економити електрику. Авжеж, я так і бачу це перед своїми очима. Підходьте, не соромтеся, замовляйте квитки в цей довбаний Хапоград.

Мозок вимикався, і Пітер почав поринати в забуття, але тут йому пригадалися чисті коридори аміківського медцентру, хірургічне обладнання, досі запаковане в поліетилен, кімната з жовтими стінами, заставлена коробками, підписаними «ПОЛОГОВЕ ВІДДІЛЕННЯ».

— Але ж коли... коли це все має статися?

— Будь-коли, хоч завтра! Ніколи! Біс його знає коли! — загорлав Тартальйоне. — Може, щойно вони побудують бейсбольний стадіон? Чи щойно навчаться робити фісташкове морозиво з обрізків нігтів? Чи щойно виростять нарцис? Чи щойно як Лос-Анджелес сповзе в Тихий океан? Хоч убий, не знаю. А ти хотів би тут жити?

Пітер уявив собі, як він сидить схрестивши ноги біля своєї церкви, Обожнювачі Ісуса зібралися довкола нього, усі тримають у руках зшиті для них книжечки-Біблії, розгорнуті на якій-небудь притчі. Полудню немає кінця-краю, всі сяють сонячним промінням, а Номер П’ять приносить їжу і частує нею нового члена їхньої громади — Беа, дружину отя Пітера, що сидить біля нього.

— Я... це залежить... — відказав Пітер. — Тут гарно.

У кімнаті запала мовчанка. Минув якийсь час, і Тартальйоне почав дихати дедалі голосніше й ритмічніше, аж доки Пітер не усвідомив, що той щось каже.

— Угуа. Угу. Угу, — повторював лінгвіст знову й знову, а тоді голосом, сповненим зневаги, додав: — Гарно. Авжеж.