Розділ «II На Землі»

Дотримуючи свого слова, він натиснув «Надіслати», відкрив іншого листа Беа і перечитав його. Цього разу Пітер відкинув думку про те, що мусить ретельно відповідати на кожне її запитання. Дружині це було не потрібно. Їй необхідні лише дві прості речі: переконатися, що коханий прочитав її листа, й отримати яку-небудь відповідь. Його очі зупинилися на тому місці, де Беа описувала свою рану на руці, що вже майже загоїлася: «Блідо-рожева, і пов’язка трохи натерла, але загалом усе виглядає добре!» Пітер негайно ж узявся писати відповідь.

Дорога Беа!

Який я радий чути, що твоя рука так добре гоїться! Коли дізнався, що ти поранилася, я був нажаханий, і ця новина для мене — справжнє полегшення. Будь ласка, не поспішай повертатися до роботи. Тобі потрібно повністю одужати самій, щоб піклуватися за іншими. До того ж лікарня кишить всякими паразитами, як ти сама знаєш — і я маю на увазі не тільки...

Пітер подумав хвилину-другу, намагаючись пригадати ще одне забуте ім’я, але видобути його з надр пам’яті виявилося неможливо, попри те що цю людину вони з Беа згадували щодня останні роки два.

...твого колегу-параноїка з кучерявим волоссям. Хоча мені тут усе добре вдається, я сумую за тобою. Якби тільки ти була поруч! Так шкода, що тебе відсіяли. Я, звісно, послуговуюся своїми егоїстичними мотивами, але не тільки. Проекту загалом твоя присутність пішла б на користь. Хай які там були критерії в АМІК, але вони припустилися великої помилки. Саме когось такого, як ти, тут і бракує. Оточення тут... як би це пояснити? Переважна (поважна?) більшість чоловіків. Тобто жінок довкола достатньо, але вони не змінюють загального настрою, esprit de corps[50], якщо хочеш. Такі взаємостосунки, як тут, зазвичай асоціюються з військовими силами чи, може, з великим будівельним проектом (яким усе це і є, сподіваюся). Жінки не розхитують човен, не намагаються ожіночити це місце, вони просто пристосовують свою натуру до цих умов.

Можливо, це несправедливе узагальнення. Зрештою, жінки зовсім не зобов’язані відповідати тому уявленню про жіночність, що засіло в моїй голові. Але навіть так, я мушу зауважити, що це не те середовище, в якому я почуваюся затишно, і я не припиняю думати, що тут було би значно краще, якби додати до загального розмаїття кількох жінок, подібних до тебе.

Утім я аж ніяк не стверджую, що є багато жінок, схожих на тебе! Звісно, ти — єдина у світі!

Що ж до тендерного питання в оазян, то тут усе непросто. Я досі не розібрався з їхніми статями — вони не розуміють моїх питань про це, а я не розумію їхніх відповідей! Із того, що я бачив, статевих органів у них там, де можна очікувати, немає. У них народжуються діти — нечасто, як на мене, але це трапляється, тож дехто з моїх Обожнювачок Ісуса — матері. Я б не сказав, що в їхній поведінці можна простежити якісь особливі материнські риси. Оазяни ВСІ — по-своєму — дуже пов’язані між собою і дбають одне про одного. Я прихилився до них усією душею. Мені здається, ти також полюбила б їх, якби ця пригода випала й тобі.

Ще треба сказати про оазян, що вони дуже добрі. Надзвичайно турботливі. Спочатку цього не помічаєш, але потім усе стає очевидним. Під час нашого останнього зібрання в церкві трапився такий випадок: ми всі співали, коли раптом одна з картин упала зі стелі (її було не досить надійно прикріплено — це тяжко зробити без цвяхів, гвинтів чи якихось інших гострих предметів). Картина упала просто на руку Обожнювачці Ісуса Номер П’ять. Ми всі дуже перелякалися. На щастя, панно було не надто важке, і з Номером П’ять усе гаразд — переломів немає, тільки синець. Але те, як довкола неї зібралися всі решта, було просто неймовірно. Вони всі по черзі обіймали її і гладили з неабиякою ніжністю. Я ще ніколи не бачив такого вияву загальної любові й турботи до одного з членів громади. Номер П’ять зніяковіла й засоромилася — а зазвичай вона доволі говірка! Вона моя улюблениця.

Пітер зупинився знову. Так вихваляти іншу особу жіночої статі — хоч людини, хоч не людини — було не надто тактовно, коли власна дружина почувалася невпевнено. У нього з Беа завжди були такі стосунки, коли кожен із них міг спокійно висловити захоплення іншою людиною, не важливо, якої статі, адже обоє були впевнені в міцності й непорушності своїх взаємин. Утім... Пітер, видаливши «Вона моя улюблениця», написав:

Із нею мені найприємніше спілкуватися.

Усе одно щось тут було негаразд.

Але, звісно, ніщо з цього не є для мене таким важливим, як наші з тобою рідкісні й дорогоцінні стосунки , — написав він. — Нещодавно мені так виразно згадалося наше весілля! І твоя весільна сукня, і те, як ти вдягала її згодом.

Будь ласка, пиши мені ще. Я знаю, що ти написала вже багато листів, а я не надто старанно відповідав на них, але це не означає, що я не ціную спілкування з тобою. Я страшенно скучив за тобою. І мені прикро, що тобі здалося, ніби певні теми для мене неприйнятні. Кохана, пиши про що тобі хочеться. Я твій чоловік. Ми маємо жити одне для одного.

Кохаю

Пітер

Слова ці, хоча й щирі, здавалися трохи неприродними. Тобто без підготовки Пітер сказав би все те саме, якби Беа лежала в його обіймах, притиснувши голівку до його плеча, але... писати ці слова на екрані комп’ютера й надсилати їх у космос — то було зовсім інше. Змінювалися відтінок та інтонація почуттів, подібно до того як ксерокопія зі світлини втрачає теплоту й важливі дрібниці оригіналу. Його кохання до дружини перетворювалося на карикатуру, і Пітерові бракувало хисту, щоб змалювати його як слід, яскраво й виразно.

Він відкрив третього листа Беа, маючи намір одразу настрочити відповідь на нього, але вже читаючи: «Дорогий Пітере», — і уявляючи, як надрукує: «Дорога Беа», — Пітер занепокоївся, щоб Беатріс було не подумала, ніби він намагається вислужитися перед нею. Ще більше його розхвилювало те, що це справді могло бути так. Він переглянув листа дружини, доволі довгого. У другому абзаці промайнуло щось про пошту, яка надійшла нещодавно, зокрема про якийсь лист від міської ради, у якому Пітера повідомляли, що йому належить перереєструватися у списку виборців. Заповнити якусь анкету, тому що «ваше місцезнаходження змінилося». Звідки вони довідалися? Беа не знала, чи це була просто звична передвиборча підготовка у дещо настирливішій формі, чи справжня погроза, що могла спричинити негативні наслідки. Але що він мав робити? І яка різниця? Невже Беа гадає, що його так тривожить втрата права голосу на наступних виборах? Що Пітер непокоїться через те, що у владу пролізе черговий брехливий і безликий бюрократ? Навіщо вона розповідає йому це все?

«Кохана, пиши про що тобі хочеться», — щойно переконував він дружину. Мабуть, треба було дописати: «Окрім того, із чим я не хочу мати справи».

Пітер рвучко підвівся зі стільця, опустився навколішки, стулив долоні й почав молитися: