Розділ «II На Землі»

Пітер відчув, що їхню зустріч закінчено. Хай по що Ґрейнджер приходила до нього, вона або отримала це, або ні. Шкода тільки, що в нього не було змоги пояснити їй детальніше, що таке молитва. Що молитва нічого не має до прохань, які або виконуються, або відхиляються. Її суть полягає в тому, щоб свою енергію — незначну наодинці — доєднати до значно потужнішої сили, яка зветься Божою любов’ю. Власне, молитва — це підтвердження того, що ти є частиною Бога, проявом його Духу, тимчасово поміщеного в тіло. Це диво, за своєю суттю схоже на людське втілення Христа.

— Ти говориш як відповідальний працівник, — промовив Пітер. — Але, Ґрейнджер, скажи мені ось що: як ти гадаєш, у чому полягає моя робота?

Він думав, що розмову, можливо, ще вдасться розвернути в бік віри.

— Ощасливити оазян, — відказала Ґрейнджер, — щоб вони допомагали нам облаштовуватися тут. Або принаймні не заважали.

— І все?

Вона знизала плечима.

— Зробити приємне Спрінґеру, зацікавившись його неабиякою колекцією в’язаних наволочок.

— Він чудовий хлопчина, — заперечив Пітер. — Такий приязний.

Ґрейнджер підвелася, щоб іти.

— Авжеж, приязний, авжеж. Дуже-дуже-дуже приязний. Ми всі тут приязні, хіба ж ні? Лагідні, мов котенята, як каже Туска. — Вона замовкла, щоб справити більше враження, а потім виразним, спокійно-зневажливим голосом, що пройняв Пітерову душу холодом, промовила: — Обісрані котенята. З відрізаними яйцями.

Кілька хвилин по тому, лишившись на самоті, Пітер, трохи спантеличений, узявся дописувати листа Беа.

Що ж до сексуальних домагань, тут цього, схоже, також немає.

Якийсь час Пітер сидів і дивився на екран, намагаючись вирішити, що писати далі. Він, певна річ, співчував Ґрейнджер і прагнув їй допомогти, але мусив визнати, що боротьба з її неспокійною натурою цілковито його виснажила. Дивно, тому що під час свого пасторування вдома він щодня стикався з неспокійними натурами, і це ніколи його не втомлювало — навпаки, Пітера бадьорила думка про те, що його розмова з людиною, душа якої ховалася за агресивною обороною, може призвести до різких змін. І це могло трапитися будь-коли. Неможливо передбачити ту мить, коли людина врешті побачить, що відкидає власного Творця, опирається самій Любові. Багато років ці люди наосліп, затинаючись, продиралися крізь своє життя у громіздкому панцирі, який мав їх захищати, аж одного дня усвідомлювали, як незручно їм у цих тісних і непотрібних латах, скидали їх і впускали в себе Ісуса. Заради таких миттєвостей витерпіти можна що завгодно.

Я щойно провів трохи часу з Ґрейнджер , — написав Пітер, вирішивши, що належить поділитися враженнями з Беа, доки вони ще свіжі. — Але це не чоловік, як ти гадала, а жінка. Утім вона не дозволяє мені називати її на ім’я. Тут усі звертаються один до одного на прізвище. Навіть ті, що товаришують між собою.

Хай там як, а Ґрейнджер, поза всяким сумнівом, найвразливіша людина серед усіх, із ким я познайомився на аміківській базі. Однієї миті вона в чудовому гуморі, а наступної, неначе ти натиснув не на ту кнопку, її настрій раптом змінюється, не встигнеш і оком змигнути. Вона стає не те щоб злою, просто дратівливою або замкнутою. Але сьогодні вона відкрилася більше, ніж будь-коли. Ця жінка приховує якісь глибокі, незагоєні рани, і, щоб зрозуміти, звідки вони, треба буде багато часу, я в цьому впевнений. Узагалі дивно, як її відібрали для цього проекту. Мабуть, на співбесідах вона видалася врівноваженішою і спокійнішою. А може, вона справді БУЛА тоді більш врівноваженою і спокійною, ніж тепер. У нашому житті трапляються миті, коли ми, попри всі негаразди, здаємося собі нездоланними, а буває, що, тільки-но прокинувшись, ми вже почуваємося слабкими і стривоженими, хоча все йде добре. Навіть найнепохитніший християнин не захищений від незбагненної втрати рівноваги. Хай там як, а Ґрейнджер, схоже, сумує здебільшого через складні стосунки зі своїм батьком, якого вона не бачила двадцять п’ять років. Я певен, ти б її зрозуміла! Власне кажучи, я переконаний, що краще за тебе ніхто з нею не поспілкувався б на цю тему. Якби тільки ти була тут!

До речі, я дізнався справжню причину, чому ти НЕ тут. Кілька годин тому я познайомився...

Доки Пітер нишпорив у пам’яті, намагаючись відшукати там ім’я доктора Остіна, він пригадав, що вже писав про це на початку листа, перш ніж Ґрейнджер його перервала. Він стер зайві слова, відчуваючи з кожною секундою дедалі більшу втому.

Буду прощатися з тобою і відсилати цього листа. Він лишався недописаним увесь час, доки тут була Ґрейнджер, і мені соромно, що я змусив тебе так довго чекати на відповідь. Ти маєш рацію, коли докоряєш мені за зайву вимогливість до себе. Від сьогодні буду виправлятися! (Жартую.) Більше таких затримок із відповідями не буде. Надсилаю цього листа тобі, а сам сідаю писати наступного.

Кохаю

Пітер