Розділ «II На Землі»

— Гаразд, плакала, — мовила жінка.

— Чому ти страждаєш?

Вона вдавано посміхнулася:

— Це ти мені скажи, лікарю.

Пітер опустився на коліна біля її ніг, влаштувавшись якомога зручніше.

— Ґрейнджер, я не вмію бавитися в ці котики-мишки. Ти прийшла до мене, щоб поговорити. Я слухаю тебе. Тобі болить серце. Розкажи мені чому.

— Мабуть, це те, що зветься... сімейні проблеми.

Ґрейнджер терла пучками пальців одна об одну, і Пітер зрозумів, що колись вона курила, і зараз їй хочеться заспокоїти себе цигаркою. А ще він подумав, як дивно, що більше ніхто з аміківців не проявляв таких дрібних звичок у своїй поведінці, попри високу ймовірність того, що деякі з них багато курили у своєму попередньому житті.

— Мені всі тільки й повторюють, що тут ні в кого немає сім’ї, про яку хотілося б згадувати, — мовив Пітер. — Туска називає це «Іноземний легіон». Але так, я не забув. Я щодня молюся за Марлі Ґрейнджера. Як він?

Жінка пирхнула, і через те, що вона нещодавно плакала, трохи шмарклів бризнуло їй на губи. Роздратовано щось буркнувши, вона витерла рукавом обличчя.

— А Бог хіба тобі не каже?

— Не каже мені що?

— Чи з тими людьми, за яких ти молишся, усе гаразд?

— Бог... не наймався до мене на роботу, — відказав Пітер. — Він не зобов’язаний звітувати мені, як просуваються справи. До того ж Йому добре відомо, що я, власне, зовсім не знаю твого батька. Будьмо відверті: доки ти не розповіси мені про нього більше, Марлі Ґрейнджер для мене — тільки ім’я.

— Ти маєш на увазі, що Богові потрібно більше інформації, перш ніж він зможе...

— Ні-ні, я кажу про те, що Всевишньому не потрібно, щоб я розповідав Йому, хто такий Марлі Ґрейнджер. Господь знає і розуміє твого батька до... до найменшої молекули на його віях. Мета моєї молитви не в тому, щоб Бог звернув увагу на твого батька. Я молюся, щоб висловити... — Пітер завагався, підшукуючи влучне слово, хоча схожі розмови йому вже траплялися не раз. Кожен випадок, однак, здавався особливим. — Я молюся, щоб донести Богові свою любов до іншої людини. Це моя можливість урочисто висловити власне занепокоєння долею небайдужих мені людей.

— Ти ж тільки-но сказав, що мій батько для тебе лише ім’я.

— Я маю на увазі тебе. Мені не байдуже, що буде з тобою.

Ґрейнджер сиділа немов заклякнувши, зціпивши зуби й не кліпаючи очима. Сльози набрякли, замерехтіли і впали. На якусь мить здалося, що вона ось-ось зовсім розридається, але жінка опанувала себе — і роздратувалася. Пітер збагнув, що дратівливість була її захисним механізмом: ця колючість оберігала її м’яке черевце, наче голки дикобраза.

— Якщо молитва — тільки спосіб висловити занепокоєння, — промовила жінка, — який тоді в ній сенс? Так само політики висловлюють своє «занепокоєння» війнами, порушенням прав людини та іншими неподобствами, за якими вони просто спостерігають збоку і нічого не роблять. Це просто порожні слова, неспроможні нічогісінько змінити бодай на дещицю.