Розділ «II На Землі»

Ґрейнджер запустила пальці у волосся, показуючи цим рухом, що для неї це все дуже дивно.

Пітер кинув брошурку на ліжко до мотків ниток і поквапився прибрати зі стільця стос біблійних роздруківок. Потім жестом запросив жінку сісти. Вона сіла. Поставивши лікті на коліна і зціпивши руки, гостя втупилася в підлогу. Мовчанка тривала близько півхвилини, що за цих умов здалося досить тривалим часом. Нарешті Ґрейнджер заговорила — приглушеним рівним тоном, неначе розмірковувала вголос.

— Шкода, що Остін показав тобі той труп. Я не думала, що він це зробить.

— Я бачив трупи й раніше, — м’яко відповів Пітер.

— Це жахливо: перед твоїми очима лежить неначе жива людина, а насправді ж то людини немає.

— Людина ніколи не зникає остаточно, — промовив Пітер. — Але так, це сумно.

Ґрейнджер піднесла руку до рота і з раптовим шаленством, наче кішка, взялася гризти ніготь свого мізинця. Потім так само раптово спинилася.

— Де ти дістав усі ці нитки?

— Мені їх дав один аміківець.

— Спрінгер?

— Еге ж, він.

— Голубець іще той!

— Але ж тут із цим немає проблем, хіба ні?

Ґрейнджер зітхнула, і голова її тяжко похилилася на груди.

— Тут ні з чим немає проблем. Хіба ти цього досі не помітив?

Пітер дав жінці ще півхвилини, але Ґрейнджер неначе зачарована дивилася на килим. Груди її підіймалися й опускалися. Вона була одягнута в білу бавовняну блузку з рукавами, занадто короткими, щоб приховати шрами на передпліччях. Із кожним вдихом її груди надимали тонку тканину блузки.

— Ти плакала, — сказав Пітер.

— Ні, не плакала.

— Ти плакала.

Ґрейнджер підвела голову і глянула йому у вічі.