Розділ «I Нехай буде воля твоя»

Кохаю

Пітер

Ґрейнджер, мружачись, вийшла зі своєї машини, готова до поїздки. На ній був той самий одяг: бавовняна сорочка й широкі брюки, тепер трохи прим’яті. Хустина, незграбно пов’язана довкола шиї, зблискувала краплинами води з волосся, що стирчало на її голові, наче шерсть у вимоклої під дощем кішки. Пітер подумав, що, мабуть, будильник вирвав жінку із глибокого сну і вона не встигала більше нічого, окрім як хлюпнути трохи води собі на обличчя. Може, нетактовно було змушувати везти його знову так скоро. Але ж коли вони прощалися, Ґрейнджер підкреслила, що завжди до його послуг.

— Вибачте за завдані вам клопоти, — сказав Пітер.

Чоловік стояв у затінку крила житлової будівлі, просто біля виходу, найближчого до його номера. Наплічник висів на спині, уже слизькій від поту.

— Жодних незручностей, — відказала Ґрейнджер. Повітря відразу ж заопікувалося її волоссям, яке почало випускати ледь помітні, тонесенькі, наче павутинка, китиці пари. — І вибачте, що буркотіла сьогодні вранці, коли ми їхали назад. Коли бачу релігійний запал, я завжди сама не своя.

— Цього разу я спробую надто не запалюватися.

— Я про інопланетянина, — Ґрейнджер вимовила це слово, наче й не було Пітерової короткої лекції.

— Я думаю, він не мав наміру вас бентежити.

Ґрейнджер стенула плечима.

— Від них у мене наче мурахи по тілу бігають. Завжди це відчуваю. Навіть коли вони зовсім мовчать і не підходять близько.

Пітер наважився вийти зі затінку, і Ґрейнджер відступила в бік від машини, пропускаючи до вже відчиненого для нього багажника. Двигун вуркотів, готовий рушати.

— Гадаєте, вони хочуть завдати вам шкоди? — запитав Пітер.

— Та ні, це лише через їхній вигляд, — відказала Ґрейнджер, дивлячись кудись за обрій. — Змушуєш себе подивитися на їхні обличчя, а бачиш ніби купу кишок.

— Я собі уявляю ембріони.

Вона здригнулася.

— Я вас благаю!

— Що ж, гаразд, — весело мовив Пітер, приступаючи до машини. — Бо щось ми знову починаємо розмову не з того.

Знімаючи з плечей рюкзак, він крайока помітив, що Ґрейнджер оцінювально поглядає на нього. Зауваживши, що це весь Пітерів багаж, вона придивилася знову.

— Ви наче на прогулянку за місто зібралися. Зі своїм рюкзаком на спині[27].