Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Він кумедний хлопчина, — відповіла жінка. — Його треба було назвати Бре-Бре. Ніколи не вгадаєш, що йому зараз на язик наверзеться. Цікаво з ним.

— І яка була його думка стосовно палива?

Моро чмихнула.

— Утримався! У цьому весь Бі-Джи. Це ж треба стільки м’язів, щоб бути таким слабаком! — Жінка сповільнила машину й акуратно припаркувалася в затінку головної будівлі. — Але він чудовий хлопчина, — додала вона. — Ми з ним прекрасно ладнаємо. Тут усі добре ладнають одне з одним. Ми — чудова команда.

— За винятком тих випадків, коли розбігаєтеся в поглядах.

Жінка нахилилася вперед, щоб вийняти ключ запалювання. На її передпліччі виставилося напоказ татуювання. Хоча, можливо, «напоказ» було неправильним словом, адже на шкірі виднілися залишки якогось імені, нерозбірливі й затерті пізнішим малюнком змії, що розчавлює гризуна.

— Тут краще не думати про поразку чи перемогу, пане проповіднику, — сказала жінка, відчиняючи дверцята й вивантажуючи своє дебеле тіло з машини. — Вдихни глибше й лічи до мільйона.

9

Хор заспівав знову

Пітер не хотів лічити до мільйона. Він був готовий уже. Міряв кроками свою кімнату, прагнучи зустрічі зі своєю паствою. Наплічник було спаковано, чоловік уже навіть пробував надягати його на плечі: перевіряв, чи не заважкий. Щойно Ґрейнджер буде готова завезти Пітера, він вирушить у дорогу.

Його Біблію, списану нотатками, пошарпану, із закладками, було заховано в рюкзак разом зі шкарпетками, записниками та іншими речами. Пітерові не потрібно було звертатися до неї зараз: відповідні уривки глибоко закарбувалися в його пам’яті. Псалми — це, звісно, найперше джерело, найперше пристановище для того, кому потрібна відвага перед великим і, можливо, небезпечним випробуванням. У долині смертної темряви[23]. Хоча він чомусь сумнівався, що має потрапити саме туди.

Але, з іншого боку, Пітер дуже погано відчував небезпеку. Пригадати хоча б той випадок у Тоттенемі, коли його ледве не підрізали: якби Беа не втягнула його в таксі, він і далі стояв би й проповідував до вуличної банди, тимчасом як бандюків ставало все більше, а їхнє коло змикалося довкіл дедалі щільніше й агресивніше.

— Ти геть божевільний, — сказала йому дружина, коли дверцята гримнули за ними, а непристойна лайка забарабанила по поверхні машини.

— Але ж поглянь, декотрі з них махають до нас рукою, — заперечив їй Пітер, коли вони вже набирали швидкість, утікаючи від юрби.

Беа озирнулася. То була правда.

Дорогий Пітере , — писала Беатріс. — Яка ж бо захоплива звістка: оазяни вже знають про Ісуса Христа! Однак я не здивована. Пригадуєш, я запитувала аміківців, як ведеться християнам на базі. Вони відповідали ухильно, наполягаючи, що «АМІК поза релігією». Але ж за всі ці роки серед усіх працівників мусило трапитися бодай кілька християн. А ми з тобою обоє знаємо, що там, де є справжній християнин, статися може будь-що. Проростає навіть найменша насінина.

А тепер там ти, мій милий, і ти можеш засіяти більше поле. Значно більше!

Пітер зауважив, що Беа не згадувала про Курцберґа. Мабуть, коли писала це, вона ще не отримала останнього листа. Можливо, дружина читала його зараз, саме цієї миті, коли Пітер читав її листа. Навряд чи, але сама думка про таку одночасну близькість була надто спокусливою, щоб відкинути її.

Не тривожся через те, що мене немає поруч із тобою. Якби Господь хотів, щоб ми вирушили в цю місію вдвох, Він улаштував би, щоб так сталося. Тут у мене є свої маленькі «місії», не такі знакові чи дивовижні, як твоя, але які, втім, також потрібні. Хоч де ми є, на нашому шляху завжди зустрічаються заблудлі душі. Розлючені, нажахані душі, що відкидають світло Христове, проклинаючи водночас темряву.

Добре пам’ятай, що християни також спроможні відкидати світло Христове. Від часу твого відльоту в нашій церкві триває якась безглузда метушня — буря в склянці води, але вона завдає мені прикрощів. Кілька наших вірян — переважно найстарші члени громади — ремствують, мовляв, «нічого» проповідувати слово Боже «інопланетянам», стверджуючи, що Ісус помер лише заради людей. Узагалі, якщо послухати місіс Шенкленд, то може здатися, ніби Ісус помер лише задля білих англійців середнього класу, що живуть у «домашніх графствах»[24]! Джефф поводиться загалом розсудливо, він непоганий пастор, але надто вже переймається тим, що він лише заступник, і хоче мати успіх серед вірян. Проповіді його щирі, але обережні, він не буває настільки відвертим, як ти. Тож... нарікання триває. «Чому не в Китай, дорогенька? Мільйони людей потребують там слова Божого». Дякуємо вам, місіс Шенкі, за цю велемудру пораду.