Розділ «I Нехай буде воля твоя»

Неначе біжиш у захваті до відчинених дверей і наштовхуєшся на скло. Щось подібне відчував і Пітер, читаючи це. Усю дорогу назад до бази він витав на крилах радісного збудження; просто диво, як він не вилетів з машини Ґрейнджер. «Дорога Беа...» «Вознесімо хвалу Господу нашому... Ми благаємо Бога про невеличку поступку, а він дарує нам диво...» Такими або подібними словами гадав він почати свого листа до Беатріс, коли повернеться до свого номера. Пітер уже заніс пальці над клавіатурою, щоб друкувати зі шаленою швидкістю, щоб вистрілити своїм захватом крізь простір, помилки і все решта.

На Мальдівах сталася жахлива трагедія. Цунамі. У розпал туристичного сезону. Там аж кишіло від приїжджих, усього тисяч триста людей. Було. Знаєш, коли трапляються катастрофи, засоби масової інформації зазвичай повідомляють про приблизну кількість тих, хто загинув. У такому разі вони кажуть про те, скільки людей могли ВИЖИТИ. Там зараз суцільне болото, наповнене трупами. Дивишся все це в новинах, але не можеш осягнути розумом. Усі ці люди, кожен зі своїми особистими химерами, і сімейними таємницями, і особливостями зачіски тощо, — усі вони перетворилися на велетенське гниловоддя, що простяглося на багато миль.

Мальдіви складаються (СКЛАДАЛИСЯ...) з купи островів, більшість із них і раніше перебувала під загрозою затоплення, тож уряд уже віддавна намагався переконати населення перебратися на найбільший і найзахищеніший атол. За збігом обставин, телевізійники саме знімали документальний фільм про кількох острів’ян на одному з менших атолів, що протестували проти переселення. Коли хвиля вдарила, камери було ввімкнено. Я бачила це відео у своєму телефоні. Я просто не могла повірити очам. Ось закадровий голос диктора-американця розповідає щось про ліси папаї, а наступної секунди сила-силенна морської води розбивається об екран. Було врятовано декого з американців, кількох туристів, кількох місцевих. І, звісно, камери. Звучить цинічно. Але, гадаю, рятувальні команди робили те, що могли.

Ми з нашою громадою думаємо, чим можемо допомогти. Посилати туди людей — не варіант. Цим ми нічого не добудемося. Більшість островів просто змило, не зосталося нічого, крім горбиків ув океані. Навіть найбільші острови вже напевно ніколи не відновляться. Усю питну воду забруднено. Немає жодного цілого, придатного для життя будинку. Нікуди приземлитися, ніде встановити шпиталь, ніяк похоронити мертвих. Гелікоптери гудуть і кружляють довкола, як чайки над нафтовою плямою, повною мертвої риби. Усе, що ми можемо зробити зараз, — це молитися за родичів мальдівців, хоч де вони б не були. Згодом, можливо, ще будуть біженці.

Мені прикро, що доводиться починати свого листа так. Можеш уявити собі, як я почуваюся. Мої думки, моє серце переповнені всім цим. Але це не означає, що я не думаю про тебе.

Пітер відкинувся на спинку свого крісла, звів очі до стелі. Досі горіло електричне світло, зайве тепер, коли сонце сяяло так яскраво, що несила було дивитися. Пітер затремтів, відчуваючи, як йому стає холодно у вогкому одязі під кондиціонером. Він сумував через людей на Мальдівах, але, на сором йому, сум змішувався з цілком егоїстичним відчуттям болю через те, що вперше від початку їхніх стосунків він і Беатріс переживали події порізно. Раніше все, що відбувалося, відбувалося з ними обома: чи то було вимкнення електрики, чи нічний візит знайомого, що потрапив у біду, чи деренчання віконної рами, коли вони намагалися заснути. Чи секс.

Мені бракує тебе, — писала Беатріс. — Ця трагедія на Мальдівах не засмутила б мене так сильно, якби ти був поруч. Розкажи мені більше, як просувається твоя місіонерська діяльність. Тобі дуже важко? Пам’ятай, що несподівані досягнення часто приходять саме тоді, коли все здається нездійсненним. Ті, хто стверджує, що вони не хочуть Бога, що Він їм не потрібен, хочуть Його й потребують найдужче.

Джошуа далі викидає коники. Я серйозно роздумую над тим, чи не підмішати ввечері йому в молоко снодійне. Або вдарити довбешкою по голові, коли він наступного разу знову розбудить мене о четвертій ранку. Або ж покласти в ліжко коло себе манекен завбільшки з тебе. Можливо, це обдурить його. Але не мене, на жаль.

Ситуація з Мірою тепер під контролем. Я познайомилася з жінкою на ім’я Хадіджа, вона мусульманка й соціальний працівник і знає імама місцевої мечеті, яку відвідувала Міра. Загалом, ми намагаємося подати імамові цю проблему як питання людської порядності (жорстокість чоловіка / брак поваги), а не як протистояння різних релігій. Можеш собі уявити, наскільки це нелегка дипломатична робота, майже як посередництво в мирних переговорах між Сирією та США. Але Хадіджа просто молодець.

Я отримала повідомлення від АМІК, де зазначено, що з тобою все гаразд. А звідкіля ж їм це знати? Напевно, вони мають на увазі, що можуть пересвідчитися, чи ти, бува, не випарувався. Повідомлення надіслав Алекс Ґрейнджер. Ти знаєш його? Перекажи йому, що він не знає, як правильно писати «координатор». Чи, може, американці мають спрощений варіант написання цього слова? Стерво, стерво, стерво. Але весь день я була дуже терпляча, направду! (У мене дуже тяжка нова пацієнтка. Начебто її перевели сюди з божевільні через хворобу, але я гадаю, що вони просто прагнули її спекатися.) Хай там як, а я відчуваю, що мені треба лише три хвилини несправедливо когось полаяти, щоб випустити пару. Звісно, я не буду. Я буду дуже доброю, навіть до Джошуа, коли він ЗНОВУ збудить мене рано-вранці.

А якщо без жартів, я скучаю за тобою страшенно. Як хотіла б я провести бодай кілька хвилин у твоїх обіймах! (Ну гаразд, нехай годину.) Дощі припинилися, сьогодні чудова сонячна погода, але це не звеселяє мене. Пішла до супермаркету за якимись заспокійливими ласощами (шоколадний мус, тірамісу, ну знаєш, всяке таке). Виявилося, багатьом людям спало на думку те саме. Усе, що мені хотілося, розібрали, і на полицях було порожньо. Вирішила зупинитися на одному з тих рулетів, всередині яких не крем, а казна-що.

Голову забито трагедією на Мальдівах, шлунок — солодким. Які ж ми, жителі Заходу, щасливі на своєму дитячому майданчику... Дивимося відео з мертвими чужоземцями, а потім ідемо вештатися супермаркетом, шукаючи свої улюблені лагоминки. Звичайно, коли кажу «ми», я не можу зараз говорити за тебе. Ти далеко від усього цього. Далеко від мене.

Не зважай на це моє бідкання. Завтра зі мною буде все гаразд. Розкажи, як у тебе справи. Я так пишаюся тобою!

Цілую, обіймаю (якби ж насправді!)

Беатріс

Р. S: Кота не хочеш?

Дорога моя Беа, — почав Пітер свою відповідь. — Я навіть не знаю, що сказати. Яка жахлива новина про Мальдіви! Масштаб такої трагедії, описаної тобою, заледве чи можна осягнути. Я молитимуся за них.

Хоч які короткі були ці речення, писав Пітер їх довго. Від трьох до п’яти хвилин кожне. Він напружував мозок, силкуючись віднайти ще одне речення для гідного переходу від цієї катастрофи до своїх радісних звісток. Але так ні на що й не спромігся.

Я вперше зустрівся з жителем Оази , — писав чоловік далі, поклавшись на розуміння Беа. — Попри мої щонайбільші побоювання, душі їхні спраглі за Христом. Оазяни знають про Біблію. Тієї миті я не мав при собі своєї — буде мені наука: нікуди більше без неї! Сам не знаю, чому залишив її. Мабуть, я гадав, що перша поїздка буде здебільшого розвідкою і що відреагують на мене негативно. Але, як каже Ісус в Євангелії від Івана в четвертому розділі: «Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива? А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!»

Поселення зовсім не таке, як я очікував. Жодного натяку на промисловість, схоже на Арабський Схід у Середньовіччі (звичайно, з інакшою архітектурою). Здається, у них немає електрики! Лежить поселення бозна-де, далеко-далеко від аміківської бази. Не думаю, що правильно буде мешкати на базі й раз по раз навідуватися туди. Я мушу переселитися до оазян. Якомога швидше. Я ще не обговорював жодних практичних питань. (Знаю, знаю... ти мені тут справді дуже потрібна. Але Господь добре відає, що в цьому я безпорадний.) Мені залишається сподіватися, що все влаштується само собою. І на це сподівання, либонь, є чимало причин!