Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Запросто, — підтвердив Русос. — За колу і ще за «твінкі»[16].

— Збіса правда! Які ціни деруть ці кровожери за «твінкі»! Чи за батончики «герші»! Кажу тобі, не був би я такий згідливий на вдачу...

Муні підсунув свою порожню тарілку до Пітера.

— Якби не з’їв усе, я показав би тобі ще дещо, — сказав він. — Ванільне морозиво з шоколадною поливою. Ванільна есенція та шоколад привезені, поливка, напевно, з білоквіту, а ось морозиво... морозиво — це вже чистісінька тобі ентомофагів. Ти розумієш, про що я кажу?

Пітер поміркував якусь мить.

— Ні, Муні, я не розумію, про що ви кажете.

— Комахи, старий. Комашине морозиво, личинкова начинка.

— Дуже смішно, — промимрив Русос із повним ротом і заходився далі жувати, але вже з меншим ентузіазмом, ніж раніше.

— А ще вони роблять смачнющий рисовий десерт — ніколи не повіриш, із чого — із хробачків.

Русос відклав свій сандвіч.

— Муні, ти мій приятель, і я тебе дуже люблю, але...

— Ну ти ж розумієш, це ж не якісь там брудні хробаки, — пояснив Муні, — а чистенькі, свіженькі, їх спеціально для цього розводять.

Русосу було досить.

— Муні, стули вже свою бісову пельку. Є речі, яких краще не знати.

Наче стривожений звуками суперечки, перед очима раптом постав Бі-Джи.

— Агов, Пітере! Як воно, братухо?

Білої жінки поруч уже не було.

— Чудово, Бі-Джи. А в тебе?

— Усе торчком, старий, усе торчком. Сонячні панелі тепер дають нам двісті п’ятдесят відсотків електроенергії. А надлишок ми підкачаємо в деякі дуже розумні системи. — Він кивнув у напрямку чогось невидимого, поза їдальнею, в бік, протилежний тому, куди Пітер ходив на свої розвідини. — Бачив нашу нову будівлю там?

— Вони всі нові для мене, Бі-Джи.