Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Ага.

— Ви мали подібний досвід у своєму житті?

— Ага.

— Не хочете поговорити про це?

— Не зараз.

Ґрейнджер умостилася на сидінні зручніше, натиснула на газ, і вони поїхали швидше. Рум’янець на обличчі додав їй більше жіночності, хоча й підкреслив білий шрам на чолі. Хустину жінка вільно зав’язала на шиї, а її коротко підстрижене м’яке волосся мишачого кольору гойдалося під струменем повітря з кондиціонера.

— Схоже, ваша подружка — розумна дівиця.

— Вона мені дружина. І так, вона розумна. Розумніша чи, принаймні, мудріша за мене, це вже напевно.

— Тоді чому ж для цієї місії обрали саме вас?

Пітер відкинув голову на спинку сидіння.

— Я й сам хотів би це знати. Гадаю, Господь має для Беа інші плани вдома.

Ґрейнджер нічого не відказала на це. Пітер глянув у бокове вікно. Небо стало трохи світлішим. А може, це йому лише здалося. Купка грибів, більша за попередні, затремтіла, коли вони пронеслися повз.

— Ви не відповіли на моє запитання, — промовив Пітер.

— Я ж сказала, що не хочу про це говорити.

— Ні-ні, я маю на увазі запитання про людей, до яких ми їдемо. Що ви знаєте про них?

— Вони... е-е... — Кілька секунд Ґрейнджер силкувалася підібрати правильні слова. — Вони не люблять, коли в їхнє життя втручаються.

— Про це можна здогадатися. Жодної світлини з ними у брошурах і звітах, які давали мені аміківці. Я сподівався побачити хоча б одне фото, де ваше начальство, усміхаючись, тисне руки тубільцям.

Ґрейнджер гмикнула.

— Це було б складно влаштувати.

— У них немає рук?