Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Тих, хто нагорі?

— Ну... адміністрація. Керівники. Чи як ви їх тут називаєте?

Ґрейнджер закліпала очима, неначе її запитали про приборкувачів левів чи циркових клоунів.

— У нас немає жодних керівників, — відказала жінка, вивертаючи кермо й перемикаючи передачу. — Ми всі робимо свій внесок, працюємо почергово. Що треба робити, цілком очевидно. У разі незгоди ми голосуємо. Здебільшого ж ми просто дотримуємося аміківських інструкцій.

— Звучить занадто добре, щоб бути правдою.

— Занадто добре, щоб бути правдою? — Ґрейнджер похитала головою. — Не ображайтеся, але те ж саме можна сказати і про релігію. А тут ідеться лише про звичайний розподіл обов’язків, який потрібен, щоб двигуни не заіржавіли.

Говорила Ґрейнджер переконливо, але щось у її голосі змусило Пітера запідозрити, що сама вона не надто вірить у те, що каже. Він, наче радаром, непогано вловлював сумніви, які люди ховають під бравадою.

— Але ж мусить бути хтось, — наполіг Пітер, — відповідальний за проект загалом?

— Певно, що мусить, — погодилася жінка.

Машина тепер набирала швидкість, і вогні будівлі швидко відступали в темряву.

— Але ці люди далеко звідси. Не можемо ж ми сподіватися, що вони вестимуть нас за ручку, правда ж?

Їдучи крізь ніч до невидимого обрію, вони жували булку з родзинками. Ґрейнджер поклала між передніми сидіннями велику свіжу хлібину, сперши її на ручку перемикання передач, і вони обоє брали собі скибку за скибкою.

— Смачно, — промовив Пітер.

— Тут спечено, — з гордістю в голосі відказала Ґрейнджер.

— І родзинки тутешні?

— Ні, родзинки не тутешні. І яйця. А ось борошно, і кулінарні жири, і підсолоджувані, і соду виготовлено тут. І спечено хліб тут. У нас є пекарня.

— Дуже смачно, — Пітер пожував ще кусень, проковтнув.

Вони виїхали за територію бази п’ятнадцять хвилин тому.

Поки що не сталося нічого вартого уваги. У променях фар — єдиному світлі на багато миль довкола — побачити можна було небагато. Уже не вперше чоловік подумав про те, яку велику частину свого життя ми проводимо, усамітнившись у невеличких клаптиках яскравого електричного сяйва, сліпі до всього, що відбувається за межами цих крихких колб.

— А коли світанок? — запитав він.