Розділ «I Нехай буде воля твоя»

Моро підвелася. Пітер зрозумів, що їхню розмову закінчено, лише коли вона знову простягла руку.

— Мені треба привести себе до ладу, — пояснила вона.

— Приємно було познайомитися з вами, Моро, — сказав Пітер.

— Взаємно, — мовила вона й вийшла.

— Добре готує дімсам, — сказав китаєць, коли жінка пішла.

— Прошу? — не зрозумів Пітер.

— Тісто на дімсам — то штука непроста, — пояснив китаєць. — Воно пісочне. Тісто. Але мусить бути тонке, інакше то не дімсам. Така-от заковика. Але Моро добре справляється. Завжди помітно, коли на кухні її зміна.

Пітер пересів у порожнє крісло біля китайця.

— Я Пітер, — сказав він.

— Вернер, — відрекомендувався китаєць. Його пухка рука стиснула Пітерову з ретельно зваженою силою. — То ви оглядали околиці?

— Поки що небагато. Я досі дуже стомлений. Нещодавно прибув сюди.

— Потрібен час, щоб призвичаїтися. Молекули мусять заспокоїтися. То коли ваша перша зміна?

— Гм... власне, я... я тут як пастор. Гадаю, доведеться виконувати свої обов’язки постійно.

Вернер кивнув, але на його обличчі промайнула тінь легкого нерозуміння, наче Пітер щойно зізнався, що підписав ненадійний контракт без належної юридичної поради.

— Божа робота — це радість і привілей, — промовив Пітер. — Мені не потрібен перепочинок від неї.

Вернер знову кивнув. Скинувши оком, Пітер зауважив, що журнал, який китаєць читав, називався «Наука пневматики та гідравліки», з кольоровим фото машинних нутрощів на обкладинці й хапким заголовком: «ЯК ЗРОБИТИ ЗУБЧАТИЙ НАСОС УНІВЕРСАЛЬНІШИМ».

— Ця робота... пастором, — сказав Вернер. — А що саме ви робитимете? День у день?

Пітер усміхнувся.

— Треба зачекати й подивитися.

— Подивитися, як стоїть справа, — підказав Вернер.