Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Саме так, — погодився Пітер.

Трясовина втоми засмоктувала його знову. Пітерові здавалося, що він може знепритомніти просто в кріслі, сповзти на підлогу й розтектися калюжкою, яку потім Станко витре шваброю.

— Мушу визнати, — промовив Вернер, — я не надто багато знаю про релігію.

— А я не дуже тямлю в пневматиці й гідравліці.

— Це теж не до мене, — сказав Вернер, із зусиллям сягнувши рукою, щоб покласти журнал назад на поличку. — Я взяв цей журнал просто з цікавості, — він знову поглянув на Пітера. Щось він хотів з’ясувати. — У Китаї під правлінням однієї з династій довгий час узагалі не було релігії.

— А що це за династія? — Хтозна-чому Пітерові до голови стрельнуло слово «Токугава», але потім він зрозумів, що плутає японську та китайську історії.

— Династія Мао, — відказав Вернер. — Кепські то були часи, старий. Людей убивали направо й наліво. А потім стало вільніше. Можна було робити те, що подобається. Хочеш — вір собі в Бога. Хочеш — у Будду чи в Синто. Байдуже в що.

— А як щодо вас? Вас ніколи не цікавила якась віра?

Вернер звів очі догори й утупився в стелю.

— Читав я колись одну книженцію, грубезну. Сторінок чотириста, мабуть. Про саєнтологію. Цікаво. Пожива для розуму.

«О Беа, — подумав Пітер, — як ти мені потрібна поруч!»

— Розумієте, — провадив далі Вернер, — я багато читаю. Вивчаю слова з книжок. Збагачую словниковий запас. Щоб бути, так би мовити, готовим, якщо одного дня мені трапиться якесь малозрозуміле слово в ситуації, де воно важливе.

Саксофон наважився на виск, який міг здатися чи не хрипом, але одразу ж повернувся до приємної мелодії.

— Нині в Китаї чимало християн, — зауважив Пітер. — Мільйони.

— Ага, але від усього населення це один чи навіть піввідсотка. У дитинстві я, мабуть, жодного не зустрічав. Там це заморська Дивовижа.

Пітер глибоко вдихнув, опираючись млості. Він сподівався, що то йому лише здається, ніби мозок його ізсунувся й шукає собі нового місця всередині змащеної оболонки його черепа.

— У Китаї... для китайців сім’я дуже багато значить, еге ж?

Вернер наче посмутнів.

— Так кажуть.

— А ви так не гадаєте?