Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— ...люблю тебе... як ти... знаєш, що...?

— Я живий і здоровий, — відказав він (телефон у його руці ставав слизьким від поту). — Вибач, що телефоную тобі зараз, але я не знаю, чи трапиться ще можливість пізніше. Літак затримався, і ми дуже поспішаємо.

— ...е... о... в... мене... знає щось про...?

Залишивши затінок металевого навісу, Пітер відійшов подалі від машини.

— Водій не знає анічогісінько, — прошепотів він, сподіваючись, що його слова доносяться до Беа краще, ніж її до нього. — Я навіть не впевнений, чи він працює на АМІК.

— ...не питав...?

— Ні, ще не питав. Я запитаю.

Пітер почувався трохи ніяково. Вони їхали разом уже чи не півгодини, а він досі навіть не дізнався, чи шофер є штатним працівником АМІК, чи його просто найняли. Наразі Пітер довідався лише, що дівчинка на світлині над приладовою панеллю — це донька водія, що той нещодавно розлучився з матір’ю дівчинки і що колишня його теща — прокурор і робить усе для того, щоб водій пошкодував про день, коли з’явився на світ.

— Зараз... у мене в голові така каша. І я не спав у літаку. Я напишу тобі, коли... ну, ти розумієш, коли опинюся на тому кінці своєї подорожі. У мене тоді буде купа часу, і я опишу тобі всю картину. Так, наче ми подорожували б разом.

У слухавці затріскотіло, і Пітер не був певен, чи Беа раптом замовкла, чи слова її проковтнула статика. Він підвищив голос:

— Як Джошуа?

— ...перші кілька... він тільки... о... умаю... поряд.

— Вибач, зв’язок переривається. А водій показує, щоб я вже закінчував. Мені треба йти. Я кохаю тебе. Я хотів би... Кохаю тебе.

— ...тебе також...

І вона щезла.

— То була ваша дружина? — спитав водій, коли Пітер уже знову сидів у машині й вони виїжджали зі стоянки.

«Щиро кажучи, ні, — кортіло відповісти Пітерові, — то не була моя дружина, то були якісь розрізнені звуки з невеличкого металевого пристрою».

— Так, — сказав він.

Занадто складно було б пояснювати незнайомцеві, що Пітер волів спілкуватися з людьми віч-на-віч. Іноді він перебирав у цьому міру, навіть Беатріс подекуди було тяжко його зрозуміти.

— А Джошуа — так звати вашого сина? — Водій, схоже, не надто переймався всілякими там соціальними табу щодо підслуховування.