Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Інколи ви буваєте дратівливим?

— Мене не дуже легко розізлити.

Щира правда, і доказ цьому — реакція на ці допити. Пітер отримував задоволення від цих словесних спарингів, відчуваючи, що його скоріше випробовують, ніж оцінюють. Після церковних богослужінь, на яких від нього вимагалося виголошувати годинні промови, доки решта сиділи тихо, таке бліц-опитування збадьорювало. Він хотів цю роботу, страшенно хотів, але чи отримає він її — це було в Божій волі, і занепокоєністю, нечесними відповідями чи намаганням задобрити співрозмовників годі було чогось домогтися. Пітер буде самим собою і сподіватиметься, що цього виявиться досить.

— Як ви ставитеся до сандалій?

— А що? Мені доведеться їх носити?

— Можливо, — це сказав йому чоловік, узутий у дорогі туфлі з чорної шкіри, такі лискучі, що Пітерове обличчя відбивалося в них.

— Як ви почуваєтеся, якщо впродовж усього дня у вас не було доступу до соціальних медіа?

— Я не користуюся соціальними медіа. Принаймні, я так гадаю. Що саме ви маєте на увазі під «соціальними медіа»?

— Гаразд... — щоразу, як розмова ускладнювалася, його співрозмовники прагнули змінити її напрям. — Якого політика ви ненавидите найдужче?

— Я нікого не ненавиджу. І я не надто цікавлюся політикою.

— Дев’ята година вечора, раптом зникає світло. Що ви робитимете?

— Спробую полагодити несправність.

— А якщо вам не вдасться, як ви проведете цей час?

— Розмовлятиму з дружиною, якщо вона буде вдома.

— Як ви гадаєте, ваша дружина даватиме собі раду, якщо вдома якийсь час не буде вас?

— Вона дуже незалежна й тямуща жінка.

— А вас можна назвати незалежним і тямущим чоловіком?

— Сподіваюся, можна.

— Коли ви востаннє напивалися?

— Років сім чи вісім тому.