Розділ 5 Січень 1941 року

— Якби мені треба було, яке ім’я мені можна було б узяти?

— Ну, — вагається мадам Манек. Вона витягає кісточку з персика й ріже його начетверо. — Та яке завгодно. Русалка, якщо хочеш. Стокротка? Фіалка?

— А як щодо Мідії? Напевно, я б хотіла бути Мідією.

— Мідія. Чудовий псевдонім.

— А ви, мадам? Ким ви хотіли б називатися?

— Я? — ніж мадам Манек завмирає в повітрі. У підвалі співають цвіркуни. — Я хотіла би бути Лезом.

— Лезом?

— Так.

Аромат персиків збирається у ясну червонувату хмару.

— Лезом? — повторює Марі-Лор.

Обидві заливаються сміхом.

У саморобному конверті чекає Вернерів дитячий блокнот, на обкладинці якого написано його рукою: «Питання». На сторінках кишать хлопчачі креслення, винаходи: електричний нагрівач ліжка, який він хотів зробити для фрау Елени, велосипед із ланцюгами на обидва колеса. Чи впливають магніти на рідини? Чому човни тримаються на плаву? Чому в нас паморочиться від крутіння на місці?

У кінці — з десяток чистих сторінок. Напевно, записи такі дитячі, що цензор їх не зафарбував.

Навколо нього гримлять чоботи, стукають гвинтівки. Рукоятку на землю, цівку до стіни. Схопити чашку з гачка, тарілку з полиці. Стати в чергу по варену яловичину. Його накриває така велика хвиля туги за домом, що доводиться стулити повіки.

Мадам Манек заходить до Етьєнового кабінету на п’ятому поверсі. Марі-Лор слухає за дверима.

— Ви могли б допомагати, — чути голос мадам.

Хтось — напевно, вона ж — відчиняє вікно, і свіже морське повітря вривається на сходи, здмухуючи все на своєму шляху: Етьєнові фіранки, його папери, його пил, тугу Марі-Лор за батьком.

— Будь ласка, мадам, зачиніть. Вони ж карають порушників режиму!

Вікно залишається відчиненим. Марі-Лор спускається на одну сходинку.