Розділ 5 Січень 1941 року

Вернер сидить у лабораторії пізно вночі, знову сам, крутячи ручку «Грюндіга», якого Фолькгаймер брав із Гауптманового кабінету, шукаючи музику, шукаючи відлуння, сам не знаючи, що шукає. Він бачить, як контур розмикається й змикається знову. Бачить Фредеріка, що вглядається у свою книжку з пташками, бачить жах цольферайнських шахт — котяться вагони, гримлять замки´, їздять конвеєри, димові труби плюють у небо вдень і вночі. Бачить Юту, що розмахує смолоскипом, доки темрява підкрадається з усіх боків. Вітер б’ється в стіни лабораторії — вітер, що, як любить їм нагадувати комендант, прилітає аж із Росії, козацький вітер, вітер усеїдних варварів зі свинячими головами, здатних на все, аби напитися крові німецьких дівчат. Вітер горил, яких треба стерти з лиця землі.

Статика, статика.

Ти там?

Урешті він вимикає радіо. З тиші дзвенять голоси його наставників. Вони луною відбиваються, з одного боку, а з іншого — говорять спогади.

Розплющте свої очі і побачте якомога більше, перш ніж вони заплющаться назавжди.

Ресторан у «Готель-Дью» великий, похмурий і повний людей, що обговорюють підводні човни біля Гібралтару, грабіжницький валютний курс і чотиритактні дизельні мотори. Мадам Манек замовляє дві миски супу з морепродуктами, які вони з Марі-Лор швидко спорожнюють. Вона не знає, що далі робити — їм і далі чекати? — тож замовляє ще дві.

Нарешті навпроти них сідає чоловік у шелесткому одязі.

— Вас точно звати мадам Вольтер?

— А вас точно звати Рене? — питає мадам Манек.

— А це хто?

— Моя спільниця. Вона безпомилково визначає брехню за голосом.

Він сміється. Вони базікають про погоду. Від чоловіка пахне морем, наче його сюди принесло штормом. Розмовляючи, він сильно жестикулює й зачіпає стіл, через що дзвенять ложки в мисках. Нарешті він зізнається:

— Ми захоплюємося вашою діяльністю, мадам.

Чоловік, що називає себе Рене, далі говорить надзвичайно тихо. Марі-Лор удається розчути тільки кілька фраз:

— Видивляйтеся особливе маркування на їхніх номерних знаках: WH — це піхота, WL — авіація, а WM — морські сили. І ви могли б занотовувати — чи знайти когось, хто міг би, — кожне судно, що заходить і виходить із гавані. Ця інформація нині дуже потрібна.

Мадам Манек мовчить. Чи сказано ще щось, чого Марі-Лор не вдалося розчути, чи вони спілкуються ще й пантомімою, передають записки, погоджують стратегеми, — вона не може сказати. Досягнуто якогось рівня згоди, й досить скоро вони з мадам Манек повертаються на кухню в будинку номер чотири по рю Воборель. Мадам Манек чимось гримить у підвалі й дістає знаряддя для консервування. Сьогодні, оголошує вона, їй удалося роздобути, напевно, останні два ящики персиків на всю Францію. Вона наспівує, допомагаючи Марі-Лор їх чистити.

— Мадам?

— Так, Марі.

— А що таке псевдонім?

— Це таке ім’я, яким користуєшся замість справжнього.