Розділ 1 1934 рік

Він знімає її панчохи й оглядає п’яти. Її ступні здаються йому легкими, мов пташки.

— Що це за шум?

— Це коники.

— Уже темно?

— Вечоріє.

— Де ми спатимемо?

— Тут.

— Тут є ліжка?

— Ні, ma chérie.

— Куди ми йдемо, Papa?

— Директор дав мені адресу одного чоловіка, який нам допоможе.

— Де він живе?

— У місті, що називається Евре. Ми там знайдемо чоловіка на ім’я мосьє Жано. У музеї його знають.

— А Евре далеко?

— Пішки дійдемо за два роки.

Вона хапає його за зап’ястя.

— Я дражнюся, Марі. Евре недалеко. Якщо хтось підвезе, то завтра будемо там. От побачиш.

Вона примушує себе помовчати, доки серце робить сто ударів. А тоді питає:

— А зараз?

— А зараз ми спатимемо.