Розділ 12 1974 рік

— Mutti, що облітає світ, але залишається в кутку?

— Не знаю, Максе.

— Поштова марка, — він їй усміхається.

— Я зараз повернуся, — обіцяє вона.

Чоловік за стійкою в музеї — бородань років п’ятдесяти. Напевно, застав війну і все пам’ятає. Вона розкриває торбинку, дістає прим’ятий дерев’яний будиночок і каже, стараючись говорити французькою якомога чистіше:

— Це було в мого брата. Думаю, він знайшов це тут. Під час війни.

Чоловік хитає головою, й вона ховає будиночок назад у торбинку. А тоді він просить ще раз на нього глянути. Він підносить іграшку до світла лампи й повертає вхідними дверима до себе.

— Oui, — каже він нарешті. Жестом показує Юті, щоб вона почекала на вулиці, за мить замикає за собою двері й веде її та Макса вузькою похилою вуличкою. Повернувши ліворуч і праворуч із десяток разів, вони стають перед фасадом будинку — копією того, який Макс тепер крутить у руках.

— Номер чотири по рю Воборель, — повідомляє чоловік. — Будинок Лебланів. Його розділили на квартири й уже багато років здають в оренду відпочивальникам.

Кам’яні стіни заплямовані лишайником; вилужені мінерали залишили філігрань потоків. Із вікон звисають квіткові горщики з пишними шапками квітів герані. Міг Вернер зробити цю модель? Чи, може, він її купив?

— А тут жила дівчина? Ви знаєте про дівчину? — питає Юта.

— Так, під час війни тут жила сліпа дівчина. Моя мама розповідала про неї. Щойно закінчилася війна, вона переїхала.

У Юти перед очима стрибають зелені цятки, наче вона довго дивилася на сліпуче сонце.

Макс смикає її за зап’ястя.

— Mutti, Mutti!

— Звідки, — цікавиться вона, щосили дошуковуючись слів французькою, — у мого брата могла взятися мініатюрна копія цього будинку?

— Може, дівчина, що жила тут, знає? Я знайду для вас її адресу.

— Mutti, Mutti, поглянь, — Макс смикає досить сильно, щоб привернути до себе увагу. Вона опускає погляд. — Здається, цей будиночок відчиняється. Я знаю, як його відчинити.

Марі-Лор Леблан завідує невеличкою лабораторією в паризькому Національному музеї природничої історії. Вона зробила значний внесок у дослідження молюсків і написала наукові роботи про них: монографію з еволюційного обґрунтування форми західноафриканських губчастих молюсків, часто цитовану доповідь зі статевого диморфізму карибських волют. Вона відкрила два нових підвиди хітонів. У рамках роботи над дисертацією побувала на островах Бора-Бора й Біміні, бродила в крислатому капелюсі з відром між рифами, збирала молюсків на трьох континентах.

Марі-Лор не колекціонує експонати так, як це робив доктор Жефар, збирач, що завжди прагнув систематизувати їх за класом, родиною, родом, видом, підвидом. Вона любить бути серед живих тварин — чи на рифах, чи у її акваріумах. Знаходити равликів, що повзуть по каменях, цих крихітних вологих істот, що вибирають із води кальцій і будують із нього химерні світи, які носять на спинах, їй досить. Більш ніж досить.