Розділ 12 1974 рік

Відчиняються двері, й заходить Френсіс.

— Усе гаразд, мадам?

— Так, Френсісе, можете йти.

— Ми теж підемо, — Юта вертає свій стілець на місце за столом. — Я хотіла віддати вам цей будиночок. Краще хай він буде у вас, ніж у мене.

Марі-Лор не забирає рук зі столу. Вона уявляє, як матір із сином ідуть до дверей, маленька долоня стискає велику, і їй у горлі стає клубок.

— Зачекайте, — зупиняє вона. — Коли мій двоюрідний дід продав будинок, після війни, він повернувся в Сен-Мало й забрав одну вцілілу платівку з голосом свого брата. На ній передача про Місяць.

— Пам’ятаю. І світло? З другого боку.

Скрипить підлога, булькають акваріуми. Равлики ковзають по склу. Будиночок лежить на столі між її долонями.

— Залиште Френсісові свою адресу. Платівка дуже стара, але я вам її надішлю. Максові може сподобатися.

— І Френсіс сказав, що там сорок дві тисячі ящичків із засушеними рослинами, а ще показав мені дзьоб гігантського кальмара і плезіозавра…

У них під ногами шелестить гравій. Юта притулилася до дерева.

— Mutti?

У неї перед очима мелькають вогники, а тоді гаснуть.

— Я просто втомлена, Максе, тільки й того.

Вона розгортає туристичну карту й намагається збагнути, як дістатися назад до готелю. Машин майже немає, й мало не кожне вікно, яке вони проминають, світиться блакитним світлом від телевізора. «Саме відсутність їхніх тіл, — думає вона, — допомагає нам забути. Те, що вони надійно сховані під землею».

Увійшовши в ліфт, Макс натискає кнопку з номером шість, і вони їдуть угору. Доріжка до їхньої кімнати — червона річка, прикрашена золотавими трапеціями. Вона дає Максові ключа, він трохи вовтузиться із замком, а тоді двері відчиняються.

— Ти показала пані, як відчиняти будиночок, Mutti?

— Думаю, вона знає.

Юта вмикає телевізор і скидає черевики. Макс відчиняє двері на балкон і починає складати літачок із готельного паперу. Пів паризького кварталу за вікном наводить на спомин про міста, які вона колись любила малювати: сотні будинків, тисячі вікон, пташині зграї. На екрані телевізора гравці в синьому бігають по полю за три тисячі кілометрів звідси. Рахунок 3:2. Але голкіпер упав, а м’яч повільно котиться до воріт. Відбити його нікому. Юта піднімає слухавку на столику біля ліжка й набирає дев’ять цифр. Макс запускає літачок на вулицю. Той пролітає метрів зо двадцять і на якусь мить завмирає в повітрі, а тоді чується голос її чоловіка:

— Алло.