Розділ 12 1974 рік

Дорога забирає цілий день. Коли потяг під’їжджає до Ренна, сонце вже низько над горизонтом, із вікон долинає запах теплого навозу, мелькають ряди підстрижених дерев. За трактором у курному хвості ступає порівну корів і ворон.

Макс їсть другий бутерброд і перечитує комікс, на полях сяють клапті жовтих квітів, і Юта подумки ставить собі питання, чи не ростуть вони на кістках її брата.

Ще засвітла у вагон заходить добре вдягнений чоловік із протезом замість ноги. Він сідає поряд із нею й запалює сигарету. Юта затискає свою торбинку між колінами; вона певна, що він інвалід війни, що він спробує почати розмову, що поганенька французька її видасть. Або що Макс щось скаже. Або чоловік і так уже здогадався. Може, він за запахом чує, що вона німкеня.

Він скаже: «Це ви зі мною зробили».

Будь ласка. Не в присутності мого сина.

Але потяг пришвидшується, чоловік докурює свою сигарету, замислено до неї всміхається й засинає.

Юта крутить будиночок у руках. Потяг приїжджає в Сен-Мало близько півночі, й водій таксі висаджує їх біля готелю на площі Шатобріан. Адміністратор приймає гроші, які для неї обміняв Альберт, Макс притуляється до її стегна, напівсонний, і вона так боїться заговорити французькою, що лягає спати голодна.

Зранку Макс тягне її за руку крізь пройму в старих стінах і виводить на пляж. Він стрімголов біжить по піску, а тоді зупиняється й втуплюється у фортечні стіни, що підносяться над ним, наче уявляючи прапори, гармати й середньовічних лучників, вишикуваних уздовж країв.

Юті несила відірвати погляд від океану. Він смарагдово-зелений і неймовірно великий. Із гавані випливає білий вітрильник. На горизонті хитаються на хвилях два риболовних судна.

«Іноді я ловлю себе на тому, що дивлюся на нього, забувши про свої обов’язки. Здається, воно таке велике, що може вмістити всі почуття, які здатна пережити людина».

Вони платять монетку й піднімаються на башту шато.

— Швидше, — гукає Макс і біжить угору вузькими спіральними сходами, а Юта тягнеться позаду. У вузеньких віконечках видно синє небо. Макс майже силоміць примушує її підніматися далі.

Стоячи нагорі, вони споглядають, як крихітні фігурки туристів проходять повз вітрини. Вона читала про облогу, розглядала фотографії старого міста до війни, але тепер, дивлячись на величезні гордовиті будинки й сотні дахів, вона не бачить ні слідів від вибухів, ні ям, ні розтрощених споруд. Здається, що ціле місто відбудували заново.

На обід вони замовляють пироги з начинкою. Вона очікує відчути на собі здивовані погляди, але ніхто не звертає на неї уваги. Офіціант або не здогадується, що вона німкеня, або йому байдуже. Після обіду вона виводить Макса через високу арку в дальній частині міста, що називається Дінанськими воротами. Вони переходять набережну й піднімаються на мис через річку від старого міста. Посеред парку стоять руїни форту, порослі бур’янами. Там, де доріжка підходить до урвища, Макс щоразу зупиняється й кидає камінчики в море.

Щосто кроків уздовж доріжки вони проходять повз великі крицеві ковпаки, звідки солдати спрямовували гарматний вогонь на тих, хто намагався взяти пагорб. Деякі доти так пошкоджені ударами, що їй важко уявити швидкість і потужність набоїв, які це зробили. Мало не півметровий шар криці наче розм’як, мов масло, і в нього наче тицяла пальцями якась дитина.

Який же там стояв гул, під тим ковпаком.

Тепер вони наповнені пакетиками з-під чіпсів, недопалками, паперовими торбинками. У центрі парку на пагорбі майорять американські та французькі прапори. Тут, написано на табличці, німці окопалися в підземних тунелях, щоб битися до останнього.

Троє підлітків проходять повз них, сміючись, і Макс проводить їх пронизливим поглядом. На щербатій, укритій мохом бетонній стіні висить маленька кам’яна табличка: «Ici a été tué Buy Gaston Marcel agé de 18 ans, mort pour la France le 11 août 1944».[71] Юта сідає на землю. Море бурхливе, темно-сіре. Табличок з іменами загиблих тут німців немає.

Для чого вона приїхала сюди? Які відповіді сподівалася знайти? Другого ранку вони сидять на площі Шатобріан через дорогу від історичного музею, де тверді лавки дивляться на квіткові клумби, оточені високими металевими півколами. Під тентами туристи розглядають виставлені на продаж смугасті светри й акварельні пейзажі з піратськими кораблями у рамах; якийсь чоловік наспівує, обіймаючи доньку за плечі.

Макс піднімає погляд від чашки: