Розділ «IV. ТРЕТІЙ ГРАВЕЦЬ»

— Чому?

Муньйос подивився на свою філіжанку з-під кави, яку встиг випити, тоді стенув плечима.

— Не виступаю, і все. Щоб виступати, треба мати бажання. Тобто бажання вигравати... — Він глянув на них так, наче не був певен, що вони його зрозуміють. — А мені однаково.

— Ви теоретик, — Сесар промовив це серйозно, проте Хулія відчула в його словах приховану іронію.

— Можливо, — погодився шахіст по паузі. — Саме тому я не думаю, що буду вам корисним.

Він уже, власне, підводився, коли Хулія поклала на його руку свою. Це був миттєвий, сповнений туги дотик, який згодом, коли вони залишилися наодинці, Сесар, звівши одну брову, кваліфікував як «своєчасний вияв жіночності, люба, вчинок дами, котра благає про допомогу, не вимовляючи цього вголос, але подбавши про те, щоб пташка не спурхнула». Мовляв, він, Сесар, не зміг би зробити цього краще; хіба що вигукнув би щось недоречне за таких обставин. У кожному разі Муньйос глянув мигцем униз на руку Хули, яку та вже прибрала, й залишився сидіти, а його погляд, ковзнувши по поверхні стола, зупинився на його власних руках з не надто чистими нігтями, що обхопили з обох боків філіжанку.

— Нам потрібна ваша допомога, — тихо проказала Хулія. — Йдеться про дуже важливу справу, запевняю вас. Важливу для мене та моєї роботи.

Трохи схиливши голову вбік, шахіст глянув на неї, але не прямо, а кудись униз, на підборіддя, мовби боючись дивитися їй просто у вічі, ніби це могло зобов’язати його до чогось такого, на що він не був готовий.

— Не думаю, що це мені цікаво, — відповів Муньйос.

Хулія нахилилася до нього.

— Уявіть, що це шахова партія, відмінна від тих, які ви грали досі... Партія, яку варто виграти.

— Не розумію, чому вона має бути не такою, як інші. Насправді шахова партія завжди та сама.

Сесару вже уривався терпець.

— Запевняю вас, дорогенький, — роздратування антиквара виявлялося лише в тому, як він крутив на одному з пальців правої руки перстень із топазом, — я ніяк не можу зрозуміти вашої дивної байдужості... Навіщо тоді ви взагалі граєте в шахи?

Шахіст замислився. Його погляд знову ковзнув по поверхні стола, а потім зупинився на Сесарі, причому дивився Муньйос не на його підборіддя, а просто у вічі.

— Можливо, з тієї самої причини, з якої ви є гомосексуалістом, — спокійно пояснив він.

Над столом наче війнуло крижаним вітром. Хулія поквапилася закурити нову сигарету; її жахнула нетактовність Муньйоса, хоча той проказав це зовсім не агресивним, а радше байдужим тоном. Більше того, шахіст дивився на антиквара з чемною увагою, начеб між ними відбувався звичайний діалог, і він очікував на відповідь шанованого співрозмовника. «У його погляді немає жодного заміру, — вирішила дівчина. — Навпаки, в ньому є певна безневинність, з якою міг би дивитися якийсь турист, несамохіть, через незнання, порушивши місцеві звичаї».

Сесар лише трохи нахилився до Муньйоса, з цікавістю дивлячись на того, а на його тонких блідих губах відбилася посмішка, начеб слова шахіста видалися йому кумедними.

— Дорогенький, — лагідно мовив він. — Судячи з вашого тону та виразу обличчя, ви не маєте нічого проти того, ким я так чи інак є... Гадаю, ви так само не мали нічого проти білого короля або шахіста, з яким щойно грали в клубі. Я правий?

— Більш-менш.