Розділ «IV. ТРЕТІЙ ГРАВЕЦЬ»

— Це було б передчасно. — Він криво посміхнувся й засовався на стільці, ніби знову добираючи потрібні слова. — Поки що офіційно вважається, що професор Ортега помер через нещасний випадок.

— А якщо ваші неперевершені експерти зрештою доведуть протилежне?

— Тоді... — Фейхоо зробив непевний жест: — Вас підозрюватимуть не більше, ніж будь-яку іншу особу, пов’язану з небіжчиком. Уявляєте, який це довжелезний список...

— У тому-то й справа. Я не знаю жодної людини, здатної вбити Альваро.

— Що ж, це ваше діло. Я дивлюся на це інакше: виключені з університету студенти, заздрісні колеги, покинуті коханки, ревниві чоловіки... — Він перелічував, загинаючи пальці, й замовк, коли пальців забракло. — Ні. Ви не можете не визнати важливості своїх свідчень.

— Чому? Ви відносите мене до категорії покинутих коханок?

— Я не збираюся заходити так далеко, сеньйорито. Але ви бачилися з ним за кілька годин перед тим, як він зламав череп... Чи йому зламали.

— Годин? — цього разу Хулія справді розгубилася. — Коли він помер?

— Три дні тому. У середу, між другою годиною дня та дванадцятою ночі...

— Цього не може бути. Тут якась помилка.

— Помилка? — вираз обличчя поліцейського змінився, тепер він недовірливо втупився в Хулію. — Помилки не може бути. Це висновок експертів.

— І все ж вони помилилися. На двадцять чотири години.

— Чому ви так вважаєте?

— Тому що в четвер увечері, наступного дня після нашої з ним розмови, Альваро прислав мені додому документи, які я просила.

— Що за документи?

— Про історію картини, з якою я зараз працюю.

— Ви одержали їх поштою?

— їх приніс кур’єр увечері того ж таки дня.

— Ви пам’ятаєте, з якої агенції він був?

— Так. З «Урбекспрес». Це було в четвер близько восьмої... Як таке пояснити?