Розділ «Лабіринт»

— Шелаг побачила камінь і вирішила глянути, що там відбувається. Гадаю, Стефан просто пішов за нею, — вона знову завагалася. — Я не впевнена в тому, що було далі. — Цього разу неправда легко прозвучала в її вустах. — Я, мабуть, зашпорталася на сходах абощо. Наступне, що пам’ятаю, це голос Шелаг, яка мене кликала.

— Доктор О’Доннел сказала, що знайшла вас непритомною.

— Думаю, це було недовго. Я могла втратити свідомість не більше ніж на хвилину чи дві. У будь-якому випадку я не відчула, що це було довго.

— Ви вже колись утрачали свідомість, докторе Таннер?

Еліс здригнулась, оскільки спогади про те, коли це трапилося вперше, зненацька нахлинули на неї.

— Ні, — знову збрехала вона.

Нубель не помітив, як зблідла Еліс. І провадив далі:

— Ви сказали, що було темно, але доти ви мали світильник?

— Так, у мене була запальничка, але я впустила її, почувши шум. І каблучку також.

Інспектор одразу ж прореагував на її слова.

— Каблучку? — обірвав він Еліс. — Ви нічого не казали про каблучку.

— Між скелетами була маленька кам’яна каблучка, — пробелькотіла Еліс, настрашена виразом його обличчя, — я підняла її пінцетом, щоб розгледіти краще, але до того...

— Що то була за каблучка? — перервав Нубель. — Із чого її зроблено?

— Я не знаю. Либонь, з якогось каменю, не золота і не срібна. Я її до пуття не роздивилася.

— Чи було на ній щось вигравіювано? Якісь букви, печатка, візерунок?

Еліс уже навіть розкрила рота щось сказати, але передумала. Несподівано їй перехотілося розповідати інспекторові більше.

— Мені прикро, але все сталося так швидко.

Нубель дивився на неї ще якусь мить, потім поманив пальцем молодого офіцера, що стояв позаду нього. Еліс здалося, що хлопець також схвильований.

— Biau. On a trouvé quelque-chose comme ça[34]?

— Je ne sais pas, Monsieur ľ’Inspecteur[35].