Розділ «Лабіринт»

— Ніколи там не була.

Нубель зітхнув і знову витер своє червоне обличчя носовичком.

— І що ж то у вас за зустріч?

— Я точно не впевнена. Родичка, яка мешкала у Франції, заповіла мені щось, — Еліс запнулася, не бажаючи говорити далі. — Я знатиму більше після зустрічі з її правником у середу.

Нубель знову щось занотував. Еліс спробувала глянути, що він писав, але не могла розшифрувати його почерку зверху вниз. На її полегшення він покинув попередній предмет розмови і звернув на інше.

— То ви доктор... — Нубель залишив питання висіти у повітрі.

— Я не доктор медичних наук, — відповіла вона з полегкістю, відчуваючи, що у безпеці. — Я викладач. У мене категорія доктора філософських наук. Зокрема, я студіювала літературу середньовіччя.

Нубель був здивований.

— Pas médecin. Pas généraliste[32], — промовила Еліс. — Je suis universitaire.

Інспектор зітхнув і зробив ще одну помітку.

— Bien. Aux affaires[33], — його тон більше не був схожим на звичайний розмовний, — ви працювали там сама. Це також нормально?

Еліс одразу ж стала захищатися.

— Ні, — почала вона поволі, — але оскільки сьогодні мій останній день на розкопках, то я хотіла продовжувати роботу, навіть коли мого партнера не було поруч. Я була певна, що ми щось знайдемо.

— Під каменем, що затуляв вхід? Просто для ясності скажіть, як і хто вирішує, кому й де копати?

— Доктор Брейлінґ та Шелаг — доктор О’Доннел — мають план того, що слід зробити протягом визначеного часу.

— То це доктор Брейлінґ послав вас туди? Чи доктор О’Доннел?

«Інстинкт. Я просто знала, що там щось було», — промайнуло в її голові.

— Та ні. Я просто піднялася вище, бо була певна: там щось є. — Еліс завагалася. — Я не могла знайти доктора О’Доннел і спитати її дозволу... тому й вирішила... сама.

Нубель спохмурнів:

— Розумію. То ви працювали. Камінь став вільним. Він упав. А потім що?