Розділ «Лабіринт»

— Так.

Він кивнув, потім поклав запальничку назад до кишені.

— Ви сказали, що не чіпали скелетів, хоча раніше зізналися інспекторові, що торкались їх.

— Це сталося випадково. Я зачепила один із черепів ногою, але не торкалася їх навмисно! — спалахнула Еліс.

— Докторе Таннер, усе скінчиться набагато швидше, якщо ви просто відповідатимете на запитання, — повторив Оті все тим-таки крижаним голосом.

— Я ж не бачила, що...

— Як вони виглядали? — перебив її чоловік.

Еліс відчула, що Оті перейшов на загрозливий тон, але він не робив нічого для перевірки інформації. Її шлунок почав поколювати через хвилювання, але вона якомога намагалася стриматись.

— І що ж ви побачили між тілами?

— Кинджал чи якийсь ніж, а також невелику сумку, гадаю, шкіряну. Не дозволяй йому тебе залякувати. Я не знаю напевно, бо навіть не доторкалась її.

Оті звузив очі.

— Ви заглядали у сумку?

— Я ж сказала вам, що не чіпала нічого...

— Окрім каблучки, так? — раптом він нахилився вперед, неначе змія, що готується напасти. — І саме це я вважаю дивним, докторе Таннер. Мене цікавить, чому ви так зацікавились каблучкою, що підняли її, але залишили все решту на місці. Ви розумієте моє здивування?

Еліс пильно подивилася йому у вічі.

— Вона просто привернула мою увагу. Ось і все.

Оті сардонічно посміхнувся.

— У майже непроглядній темряві печери ви помітили цей крихітний об’єкт? Який він завбільшки? Розміром, скажімо, з монетку в одне євро? Дещо більше чи менше?

«Не кажи йому нічого!» — подумки наказала собі Еліс.

— Маю підозру, що ви здатні оцінити її розміри самостійно, — холодно відповіла йому дівчина.