Розділ «Лабіринт»

У нього була штучна посмішка політика, звична, обачна та нещира. Вона зовсім не торкалась його очей.

— Маю кілька запитань до вас, докторе Таннер.

— Я не впевнена, що можу вам ще щось розказати. Я вже розповіла інспекторові все, що пам’ятаю.

— Інспектор дав мені вичерпний опис ваших відповідей, хоча мені потрібно, щоб ви розказали все ще раз. У ваших відповідях є кілька епізодів, які потребують уточнення. Повинні бути деталі, про котрі ви, мабуть, забули сказати раніше, речі, які з часом здаються неважливими.

Еліс прикусила язика.

— Я розповіла все інспектору, — повторила вона вперто.

Оті стиснув кінчики пальців разом, ігноруючи її заперечення.

Він більше не посміхався.

— Почнімо з того моменту, коли ви увійшли до кімнати, докторе Таннер. Крок за кроком.

Еліс була вражена тим, як він добирав слова. Крок за кроком? Це перевірка? Його обличчя нічого не виражало. Її увагу привернув золотий хрестику нього на шиї, потім вона перевела погляд на його сірі очі, що досі дивилися просто на неї.

Відчуваючи, що іншого вибору в неї нема, Еліс почала розповідати спочатку. Попервах Оті слухав її у напруженій, гнітючій тиші. Потім посипалися запитання. «Він намагається мене зловити», — блискавично збагнула дівчина.

— Чи можна було прочитати слова, вирізані на верху сходів, докторе Таннер? У вас був час прочитати їх?

— Більшість літер витерто, — рішуче відповіла Еліс, спокушаючи його заперечити сказане. І коли Оті не зробив цього, відчула себе переможницею, — я спустилася на нижчий рівень у напрямі до вівтаря. Потім побачила скелети.

— Ви їх торкалися?

— Ні.

Він злегка гмикнув, неначе не вірив їй, потім потягнувся до піджака і запитав:

— Це ваше? — на його долоні лежала її синя пластмасова запальничка.

Еліс хотіла її забрати, але він прийняв руку.

— Можна мені взяти її, будь ласка?

— Це ваше, докторе Таннер?