Розділ «Лабіринт»

У її пам’яті саме на цьому місці був величезний провал, але Еліс зробила все можливе, щоб зосередитись.

Англійська Нубеля, хоча й формальна, була досить вільною, і він ставив прямі запитання.

— Тоді я почула щось у тунелі позаду себе, і... — Раптом слова застрягли в її горлі. Щось, що вона придушувала у свідомості, повернулося до неї разом із глухим ударом... — Пронизливе відчуття у грудях, неначе...

— Неначе що?

Еліс сама дала відповідь. Неначе мене закололи. Ось що це було за відчуття. Лезо, яке входить у тіло точно й чітко. Болю не було, просто вона відчула порив холодного повітря та незрозумілий страх.

— А потім?

Сліпуче світло, холодне й нереальне. Та заховане в ньому обличчя. То було обличчя жінки.

Голос Нубеля пробивався крізь спогади, і це робило його невиразним.

— Докторе Таннер!

«Невже я марю?» — подумала Еліс.

— Докторе Таннер! Покликати когось?

Деякий час вона дивилася на нього невидющим поглядом.

— Та ні, дякую. Зі мною вже все гаразд. Це просто від спеки.

— Ви якраз розповідали, як вас налякав шум.

Еліс зробила над собою зусилля, щоб зосередитися.

— Морок мене дезорієнтував. Я не могла зрозуміти, звідки лине шум, який мене нажахав. Тепер я розумію, що то були тільки Шелаг та Стефан.

— Стефан?

— Стефан Кіркланд. К-і-р-к-л-а-н-д.

Нубель показав їй свій записник, воліючи перевірити, чи правильно він занотував прізвище.

Еліс кивнула.