Розділ «Лабіринт»

Шелаг нахилилася до неї та щось говорила, але Еліс не могла розібрати, що саме. Звук був викривлений, ніби грала платівка не на потрібній швидкості. На неї накотився ще один, сильніший приступ нудоти й одночасно нахлинули розрізнені уривки спогадів: удар головою й падіння у пітьму; її рука, простягнута за каблучкою; усвідомлення того, що вона потривожила щось, що дрімало у найпотаємніших закутках гори, щось лиховісне.

Потім провалля.

Їй стало страшенно холодно. Вона відчувала, як її голі руки та ноги вкрилися гусячою шкірою. Еліс знала, що вона не могла лежати непритомною тривалий час, у крайньому випадку не більше кількох хвилин. Такий незначний проміжок часу, але, здавалося, він був достатнім, щоб вона змогла проникнути з одного виміру в інший.

Еліс здригнулася: до неї повернувся ще один спогад. Про той самий знайомий сон. Спершу відчуття миру й світла, усе біле та чисте. Потім швидкий політ, нижче та нижче крізь небеса, і земля стрімко мчить назустріч. Не було ні зіткнення, ні удару, тільки зелені колони дерев над нею. І вогонь, гулка стіна червоного, золотавого й жовтого полум’я.

Вона обхопила себе голими руками. Чому сон повернувся? Сон переслідував її впродовж усього дитинства, — той самий сон, він ніколи нічим не закінчувався. Поки її батьки відпочивали у своїй спальні через коридор, не відаючи ні про що, Еліс проводила ніч за ніччю без сну в темряві, стискаючи пальцями ковдру й самотуж борячись із демонами.

Але чому зараз, після стількох років? Той сон залишив її багато років тому.

— Давай ми підведемо тебе на ноги, — тим часом говорила Шелаг.

«Він нічого не означає. Якщо щось трапляється раз, не означає, що все почнеться знову.»

— Еліс, — повторила Шелаг нетерпляче, — як гадаєш, ти можеш підвестися на ноги? Нам потрібно доправити тебе до стоянки. Там хтось подбає про тебе.

— Думаю, що так, — нарешті відповіла Еліс. Голос зовсім не був схожим на її. — Моя голова ще не зовсім у порядку.

— Ти зможеш, Еліс. Давай, спробуй-но.

Еліс подивилась униз на своє червоне розпухле зап’ястя. Чорт! Вона не чітко пам’ятає, не хоче пам’ятати.

— Я не впевнена в тому, що трапилося. Ось це, — вона підняла руку, — це трапилося надворі.

Шелаг обійняла Еліс руками, щоб допомогти їй утримати власну вагу.

— Гаразд?

Еліс зосередилася й дозволила Шелаг поставити себе на ноги. Стефан узяв дівчину під іншу руку. Еліс трохи захиталася, намагаючись утримати рівновагу, але за кілька секунд запамороки минулися, і до її онімілих кінцівок стали повертатися відчуття. Еліс почала обережно розминати пальці, відчуваючи, як натягується шкіра на її розбитих суглобах.

— Зі мною все гаразд, просто дайте мені п’ять хвилин.

— Що змусило тебе прийти сюди саму?

— Я... — Еліс запнулася, навіть не знаючи, що сказати. Це так схоже на неї: не дотримуватися правил і потрапляти у халепу. — Тут є дещо, що ти мусиш побачити. Внизу. На нижньому рівні.

Шелаг посвітила смолоскипом у напрямку, вказаному Еліс. По стіні та на стелі промайнули тіні.